Читати книгу - "Поетичні твори, Старицький М. П."

Старицького. 1861-1904» теж не всі датовані. Але оскільки письменник підготував цей рукопис для цензури у 1903 р., такі вірші, у випадках відсутності інших підстав для датування, позначаються цим роком. Деякі з поезій, створених М. П. Старицьким в останні роки життя, вміщено в «Літературно-науковому віснику» в 1902 р., частину надруковано в цьому журналі вже після смерті поета. Датуються вони двома останніми роками життя поета.

Тексти подаються за сучасними правописними нормами із збереженням основних лексичних, морфологічних особливостей авторської мови, характеру авторської пунктуації.

Імена, назви, вирази, що коментуються, в тексті позначаються суцільною цифровою нумерацією в межах одного твору. Переклади іноземних текстів друкуються у підрядкових виносках з ремаркою Ред. і позначені зірочками. У драматичних творах скорочення типу 25 л., Анна Петр., п. розкриваються повністю беззастережно (25 літ, Анна Петрівна, пан). Редакторські кон’єктури подаються у квадратових дужках.

У кінці книги вміщено пояснення малозрозумілих сучасному читачеві слів і виразів.

 

 

ПОЕТИЧНІ ТВОРИ

 

Перші оригінальні поетичні твори М. П. Старицького, що дійшли до нашого часу, датовані 1865 р. У 1868 р. вони з’являються друком у львівській «Правді», а згодом публікуються у львівських журналах «Нива», «Зоря», «Літературно-науковий вісник», у Франкових збірниках «Молот», «Товариш», в газетах «Діло», «Буковина», «Руслан», у різних антологіях та альманахах: «Луна», «Вік», «Акорди», «З потоку життя», «Розвага» та ін.

У 1870-ті роки М. Старицьким уже було написано кілька десятків поезій, але видання їх у київських друкованих органах було справою складною, а іноді й неможливою, зважаючи на цензурні утиски, викликані Емським актом (1876), згідно з яким на Україну було заборонено ввозити з-за кордону українські книжки, друкувати українські переклади з іноземних мов, влаштовувати театральні вистави українською мовою.

У листі до М. Драгоманова від 30 листопада 1876 р. М. Старицький скаржиться: «Не знаю я справді, що мені з моїми ліричними творами робити? Оце знов за літо набралось їх чимало, та, певно, жодна цензура не пустить» (Архів Михайла Драгоманова. Т. 1. Листування Київської Старої громади з М. Драгомановим (1870-1895 рр.). Варшава, 1937, с. 180). Того ж року один із членів Старої громади, громадсько-культурний діяч ліберально-буржуазного напряму Ю. Ю. Цвітківський повідомляє М. Драгоманова, що Старицький привіз із села «порядний запас різних нових творів, дуже багато ліричних... та про видання їх тут нема чого й думати» (там же, с. 207).

Сам М. Старицький у 1877 р. підсумував уже набутий негативний досвід: «У нас тут утиски щодня робляться більші та більші» (Старицький М. Твори. У 8-ми т. К., 1965, т. 8, с. 685). 25 Того ж 1877 р. Головне управління в справах друку заборонило альманах «Батьківщина», до якого входили й вірші Старицького (т. 8, с. 685).

Тільки 1881 р. М. Старицькому пощастило видати в Києві свою першу збірку оригінальних творів і перекладів під назвою «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. 1. У 1882 р., поповнивши збірку новими творами, він звернувся до цензури за дозволом на друге видання. Петербурзький цензурний комітет, розглянувши збірку після київського окремого цензора по іноземній цензурі, 22 квітня 1882 р. повідомив Головне управління в справах друку, що чотирнадцять віршів «через свою крайню тенденційність» не можуть бути дозволені до друку. Головне управління висновок схвалило, повідомивши про це 1 травня 1882 р. київського окремого цензора (Центральний державний історичний архів у Ленінграді (далі - ЦДІАЛ), ф. 776, оп. 21, спр. 28, ч. 1, арк. 205). В кінці травня М. Старицький пише до редактора газети «Діло» В. Г. Барвінського з приводу цих цензурних втрат: «Повернулась з цензури мені нова книжка моїх поезій, що я оце зараз друкувати маю; між ними 15 (тут помилка, насправді 14.- М. М.) поезій, і найкращих, цензура зачеркнула» (т. 8, с. 458). Друге видання збірки із цензурними скороченнями вийшло в Києві у 1883 р. В передмові до нього автор писав: «Перший том захопив кращі часи, а другому не пощастило».

Восени 1880 р., після того як було дещо послаблено репресії та утиски царизму, М. Старицький приступив до організації літературного альманаху «Рада», але в передбаченні цензурних ускладнень попереджав авторів: «Не ремствуйте, якщо не швидко появиться з друку книжка... поки рукопис перейде всі митарства, то пройде з півроку» (т. 8, с. 449). М. Старицький помилився - перший випуск альманаху «Рада» вийшов з друку аж у 1883 р. з цензурними вилученнями. Старицький сповіщав читачів у спеціальному тексті «От издателя», надрукованому на окремому аркуші, вміщеному після титулу: «По незалежним од мене обставинам збірник «Рада» запізнився і вийде в світ у двох частинах».

З приводу другої частини (вийшла в світ 1884 р.) Головне управління в справах друку теж вказувало київському окремому цензору (6 червня 1844 р.) на необхідність вилучити ряд віршів, оскільки в деяких із них є «занадто прозорі натяки на торжество ворожих сил» (ЦДІАЛ, ф. 776, оп. 21, спр. 28).

Є підстави вважати, що не вся поетична спадщина М. Старицького збереглася, зважаючи на умови, в яких доводилося йому творити,- жорстокі адміністративні та цензурні утиски, поліцейський нагляд, обшуки. В одному з листів він згадував, як служниця, ховаючи якось від начальника жандармського управління, «закопала два здоровенних зшитка моїх власних поезій в болото, і вони згнили там» (т. 8, с. 610). Згодом Старицький знову скаржився, що багато його поезій «розгубилось і розвіялось по вітру» (т. 8, с. 649).

Маючи з часом уже значний поетичний доробок, письменник намагався видати найповніший корпус своїх поезій. У 1903 р. він, підбадьорений схвальним відгуком І. Франка, який у статті «Михайло П[етрович] Старицький» висловлював жаль, що М. Старицький «не здобувся на те, щоб опублікувати в одній заокругленій цілості ті свої твори, між якими є речі справді коштовні і викінчені формою і змістом» (Франко І. Зібр. творів. У 50-ти т., К., 1982, т. 33, с. 238), 26 активно приступив до підготовки такого видання. Письменник звернувся до київських видавців, мав уже з ними певну домовленість (але все те вилилось «в одну порожню балачку»), апелював він і до відомого бібліографа, критика, фольклориста М. Ф. Комарова («Чи не знайшли б Ви... видавця в Одесі»), до І. Франка («А як там у Вас, можна б се видати?») (т. 8, с. 647-649).

Проте ці заходи за життя М. Старицького не увінчались успіхом, і найповніша збірка його поезій вийшла