Читати книгу - "Давай залишимось ніким, Елла Савицька"

- Гей, ти чого? - Помітивши мій стан, Зак тріпає мене по волоссю. Весь такий веселий, ніби це не він нахамив усім за сніданком. - Лів?

- Та нічого, - сухо відповідаю, відчуваючи, що просто зобов'язана на комусь зірватися, - Ти навіщо поводишся так?
Зак хмикає і кладе руку на дверцята свого кабріолету.
- Як, Лів? Не так, як ти? Не сприймаю покірно все, що мені втирають батьки?
Міцно стискаю зуби, розізлившись ще сильніше.
- Навіщо Скайлера чіпляєш?
- Він бісить мене, - при одній згадці Скайлера, брат сильніше впивається руками в кермо, - Прийшов на все готове. Картки йому, будинок. Ми нічого про нього не знаємо, але йому вже все дозволяється.
- Так ось у чому річ, - нарешті розумію я, - У тому, що йому все дозволяється. Останнім часом батьки стали Зака ​​багато в чому обмежувати, а той факт, що Скайлер зараз дозволено гуляти скільки завгодно його чіпляє.
- Не тільки, Лів, - відповідає Зак.

Його мобільний починає дзвонити, і він, вчепившись за можливість уникнути розмови, відповідає на дзвінок і всю дорогу до школи треплеться з якоюсь Лейлою.
Я ж відкидаюся на спинку крісла і безцільно спостерігаю за звичним краєвидом. У грудях росте дірка. Іноді мені здається, що я з нею живу завжди. Вже звикла до неї настільки, що іноді не помічаю. А часом ніби хтось лопатою підколупне, збільшуючи її в розмірі, і вона знову дає про себе знати на якийсь час, поки я не звикну до неї збільшеної. І так знову і знову. Раз за разом. Цікаво, чи є максимальний розмір у цієї дірки, чи вона як гума – тягтиметься все життя, поки одного разу не лусне і не виверне мене навиворіт?
На перший урок Скайлер не приходить. Інші предмети у нас з ним відрізняються, тому перетнутися нам вдається тільки в їдальні. І те – перетнутися це сильно сказано. Він сидить у компанії Сибіли та інших популярних хлопців та дівчат, які займають центрові столики, а ми з Тарою біля вікна.
- Швидко він влився у колектив, – зауважує подруга, відкриваючи упаковку з гамбургером.
- Що ж. От би всім так уміти.
- Навіщо? Я не горю бажанням сидіти з цими недоумками, які вважають, що вони найкращі.
Так я теж не горю. Багато хто з них занадто грубий, зарозумілий і наводить на мене страх. Просто… мені здається, що коли ти там, у центрі уваги, то відповідно й упевненіший у собі. Бо поряд ті, проти кого інші бояться виступати.
Перекладаю погляд на Девіда. Він сидить у компанії хлопців, яким завжди доводиться ховатися. Вони займають один із найдальших столиків і навіть звідси створюється відчуття, що єдине чого вони хочуть – стати невидимками.
- Чому сумуємо, дівчата?
Знайомий голос змушує різко підняти погляд. Взявши від сусіднього столу стілець, Рой ставить його спинкою до нашого і розставивши ноги, сідає поряд.
Рой... сідає до нас за стіл!
Швидко дивлюся на Тару, у якої на обличчі написано «Гей, дитино, бери бика за роги!».

- Нормально все, - відповідає першою, - Не нудьгуємо.
- Привіт, Рою, - нарешті знаходжу сили говорити. Губи роз'їжджаються в аномально широкій посмішці.
Несміливо обводжу його очима. Він сьогодні стильно уклав волосся, підняв чубок, як це зараз модно, гладко поголився.
До поколювання в кінчиках пальців гарний! І посміхається так, дивлячись прямо на мене, що моє серце бере розбіг і готується вистрибнути з грудної клітки прямо до нього в руки.

Відчуваю, як обличчя майже відразу спалахує і відводжу погляд.
- Привіт, - вимовляє він з усмішкою в голосі, - Як ти, Лів? Нічого не болить після вчорашнього?
Учорашнього? Ох так. Я влетіла у шафу.
- Ні, все гаразд.
- Що трапилось учора? – дивується Тара.

- Та хлопці зачепили Лів у коридорі.
- Все гаразд, правда, - відмахуюся я, уявляючи як мабуть незграбно виглядала.
– Ну, це класно. Я радий, - все ще дивлячись на мене, вимовляє Рой, - слухай, може, сходимо сьогодні в кіно? Чи кафе? Подумав, чому б не погуляти.
Повітря зупиняється в легенях, не розуміючи, куди йому подітися. Чи поширюватися по клітинах, чи приголомшено вилітати з рота. Рой запрошує мене на побачення? Рой? Мене?
У всі очі дивлюся на нього, намагаючись усвідомити, чи не здалося мені це. Швидко дивлюся на Тару, яка як та іграшка киває головою, підказуючи мені правильну відповідь.
Повертаю погляд на Роя і бачу, як він з посмішкою чекає на мою відповідь. Здається, він зчитує все з мого обличчя. Моє збентеження, розгубленість. Кожну емоцію. Тому що в його очах чітка впевненість, і жодної краплі сумнівів, а в моїх же… Що він бачить у моїх?
- Давай, - погоджуюсь я, нарешті випустивши струмінь повітря на волю.
Серце стукає у скронях і віддається в потилиці. Чую кожен його удар, що розпирає вени. Тук-тук.
- Чудово. О сьомій заїду за тобою. Підходить?
- Так.
- Адресу пам'ятаю. Ну, я піду до хлопців. Смачного, дівчата, - і підморгнувши мені, він встає і йде, перед цим повернувши стілець на місце.
О, Боже мій. Відчуваю, як ще трохи і можу знепритомніти.
Я все ще дивлюся йому в спину, коли він впевненою ходою відходить і приєднується до Сибілли та її компанії. Сідає поряд з хлопцями та відкидається на стільці. Я обводжу всю їхню компанію очима і натикаюся на Скайлера, який розмовляє з Сіб. Він щось каже їй, а вона спочатку відводить погляд, а потім схиляється і шепоче йому щось на вухо. Він нічого не відповідає. Тільки трохи піднімає куточок губ, бере баночку коли в руку і відпиває з неї, в цей момент зустрічаючись зі мною очима.
Між нами щонайменше метрів двадцять, але створюється відчуття, що він стоїть навпроти. Прямо як учора. Обличчям до обличчя.
Я раптом згадую, що йому довелося почути сьогодні вранці. Якби я була на його місці, мені було б до сліз прикро і неприємно. Але ж він не я. І він навряд чи він вміє плакати.
Привітно посміхаюся і скидаю руку, щоб помахати йому. Він же у відповідь у своїй звичній манері лише коротко киває.
- Очманіти, - шипить Тара, хапаючи мене за руку, - Рой запросив тебе на побачення.
Швидко дивлюся на неї і розпливаюсь у щасливій посмішці.
- Я в шоці.
Сама не можу повірити, що це нарешті сталося! Сподіваюся, цього разу нам справді вдасться провести разом час.
Серце з трепетом стискається, а фантазія починає набирати обертів, надаючи мені можливість намалювати різні сценарії нашого часу.
Цікаво, якщо ми підемо у кіно, він спробує мене поцілувати?
Адже я зовсім не вмію. Раптом у мене не вийде.
- То що ти одягнеш? - Закидаючи в рот картоплю, питає Тара.
Ось тут шок стає ще більшим.
- Не знаю. Може джинси та майку?
- А може, відразу в скафандрі підеш, Лів? - Фиркає Тара, - Після школи їдемо до тебе. Підбиратимемо вбрання. Ти чекала цього рік, Олівія, значить маєш виглядати ідеально!