Читати книгу - "Утриманка для мільярдера, Джулія Ромуш"

Я все ще була в шоку. Жінка вийшла з моєї кімнати кілька хвилин тому, давши розпорядження одягнутися і негайно спуститися вниз, а я все ще не могла зрозуміти якого біса тут відбувалося.

Вилізла з напівмокрої ковдри й попрямувала до ванної кімнати. Я ще не встигла повністю прокинутися, саме через це була настільки загальмованою.
Холодний душ допоміг трохи прийти до тями. 

Зайшла в кімнату і подивилася на ту чорну ганчірку, якою кілька хвилин тому в мене кинули. Це була не сукня, це була уніформа обслуговчого персоналу. Я бачила кілька дівчат у такому одязі вчора, одна протирала пил, інша мила підлогу. Я спалахнула за мить. Цей одяг означає те, що тепер я буду обслужним персоналом у будинку Барнса? Це він так вирішив чи ця мегера, яка вирішила, що вправі до мене так ставитись?

Стиснувши зуби від злості, що закипала всередині мене, я відкинула уніформу в кут. Мої очі почали бігати по кімнаті шукаючи сорочку, яку вчора мені дав Річард, але її ніде не було. Швидше за все, вона її забрала спеціально, щоб я одягла те, що вона принесла?! Від цих думок я розлютилася ще більше.

Підійшовши до шафи, я її відкрила і відразу засмучено видихнула. Там було пусто. Не було халату. Я згадала, що вчора випрала свою сукню і залишила її у ванній кімнаті Барнса. Перспектива одягти свій одяг мене радувала набагато більше, ніж ходити в уніформі покоївки. Але для того, щоб забрати свою сукню з кімнати Річарда, мені все одно довелося вдягнути цю форму.

Вийшла з кімнати й попрямувала до кімнати Барнса. Коли я вже практично дісталася мети, наглядачка знову з'явилася в полі мого зору. Я тут же вдала, що не бачу її й вже практично схопилася за ручку дверей, як жінка перегородила мені шлях.

- Ти ще й тупа плюс до всього, я сказала тобі спуститися вниз! - Її тон говорив про те, що я її дратую. Але було начхати на її ставлення до мене. Вона мені також не подобалася.

- Я хочу забрати свою сукню! Вона залишилася у кімнаті Річарда.

- Містера Барнса, - губи наглядачки скривилися, а очі почали метати в мене блискавки, - ти називатимеш його господарем.

Стиснувши зуби, я спробувала зробити крок уперед, але вона ніби з ланцюга зірвалася і відштовхнула мене до дверей. Я вже починала сумніватися у її адекватності. Може вона хвора на голову?

- Ви у своєму розумі?! Мені треба забрати свій одяг зі спальні господаря, - останнє слово сказала таким тоном, що на її обличчі з'явилися червоні плями.

- Твій одяг на тобі, відсьогодні ти працюєш слугою в цьому будинку! - Кожне слово вона вимовляла голосно і чітко, з неприємною усмішкою на обличчі. Так, начебто отримувала задоволення від цих слів. Їй подобалося принижувати мене, подобалося вказувати на моє місце. Я злякалася її слів, нервовий смішок вирвався з мого горла.

- Що за маячня? - З кожною новою секундою я все більше розуміла, що це була не маячня. Її погляд на мене, вираз її обличчя, посмішка... Все говорило про те, що вона цілком впевнена в тому, що каже.

- Особисте розпорядження містера Барнса, - я зробила крок назад і здивовано подивилася на неї.

- Він нічого про це мені не говорив, - все ще не хотіла вірити у реальність її слів. Адже він не міг. Не міг же?

- А хто ти така, щоб він тобі щось казав? Прислугою займаюсь я. Так що закрила рота і швидко пішла вниз!