Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

На святкування запросили багатьох друзів іменинниці, а також “друзів родини”, серед яких був і Максим зі своєю дружиною Оксаною. Тоня намагалася не виказувати своєї симпатії до Максима, і в неї це дуже добре виходило, а от у нього — не дуже... Він не міг відвести очей від яскравої брюнетки в червоній довгій сукні. Антоніна вдячно вислуховувала побажання від хрещених, від родичів і від однокласників, уникаючи поглядів на Максима і розмов з ним.

Руслан влився в компанію дуже легко: його комунікабельність вражала. Особливо легко він знайшов контакт зі старшими жінками і чоловіками: він подобався всім без винятку, розсипався в компліментах та усмішках, був цікавим співрозмовником та “душею компанії”.

Руслан жив у райцентрі, був місцевим, знав майже всіх працівників ресторану, з якими про щось перемовлявся, — почувався досить впевнено на “своїй території”. Дозволяв собі дещо більші, ніж зазвичай, вольності до Лариси. Вона їх не відкидала, переконуючи себе, що просто ще не звикла. Його дотики були просто дотиками, вони не пробуджували в ній жодних почуттів, але й не викликали огиди. Руслан намагався бути з нею ніжним і уважним, що не оминуло уваги подруг.

— Ларисо, в тебе дуже класний хлопець, — замріяно сказала їй Іра, коли Руслан відійшов перекурити зі старшими чоловіками.

На перекурі, “старші” зі знанням справи казали, що Лора — гарна, та при цьому “домашня” дівчинка, що з такої буде хороша дружина: не розбещена і не розпещена. Руслан кивав, погоджуючись. Він і сам це розумів. Але Лора була дуже скутою і стриманою… Потрібен час.

— Як я могла такий екземпляр пропустити? — дивувалась Іра. — У мене ж тут тітка живе…І я його ніколи не бачила. А ти молодець.

— Дякую.

— Серйозно, Руслан дуже гарний і такий уважний, рада за тебе.

Лора усміхнулася. Іра за неї рада — це добре, але сама вона особливої радості не відчувала. Хороший хлопець поруч — їй пощастило, до того ж вона бачить, що він дуже старається. Але вона фригідна… От Руслану з нею не пощастило… Чи здогадується хлопець про це? Навряд.

За цими думами Руслан застав її, коли повернувся до столу.

— Лоро, у тебе такий вираз обличчя, ніби ти розв’язуєш якусь глобальну проблему. Що обдумуєш? Голодних в Африці? Чи невиліковні хвороби? — він усміхнувся і, присівши поруч, поклав свою руку їй на талію.

— Нічого такого, — вона усміхнулась і повернула до нього обличчя, Руслан тієї ж миті накрив її губи поцілунком. Лора завмерла.

Ця його дія привернула увагу гостей. Вона відчувала, що для нього цей поцілунок багато значить. Його погляд і дихання видавали збудження, а Лора не відчувала НІЧОГО. Зробивши над собою зусилля, усміхнулась у відповідь, коли він відсторонився після поцілунку.

— Ти просто зводиш мене з розуму… — прошепотів він їй.

— Я бачу, — вона також прошепотіла у відповідь.

— Шкодую про свою обіцянку, — Руслан сумно усміхнувся.

— Можливо, я зроблю тобі подарунок на твій день народження, — грайливо сказала Лора, торкнувшись губами його вуха. Його день народження через місяць, 6 квітня. Почуте йому сподобалося. Для себе Лора вирішила, що якось домовиться сама з собою про цей “медичний експеримент”. Навряд чи в ній прокинуться палкі почуття до цього гарного блондина, але вона зможе якось себе переконати, що так зробити буде правильно. Найбільше серце пекло те, що цією обіцянкою вона порушувала власні принципи. Лора завжди казала собі, що нічого не робитиме на догоду іншим, переступаючи через власні переконання, а щойно пообіцяла вчинити саме так… П'яна.

Манера поведінки Руслана після почутої обіцянки змінилася. Він почав частіше зазирати до Лариси на пари, намагався більше часу проводити з нею. Його обійми й поцілунки ставали більш власницькими й наполегливими. Було очевидно: Руслан дуже чекає свого подарунку.

6 квітня наближалося занадто швидко. Лора відчувала, що не готова до цієї близькості. Зовсім не готова, і Руслана вона не хоче. Сприймала його як друга, як брата… Але не як “сексуального партнера”. Лора спробувала жартома натякнути йому на перенесення дати, і його емоційна відповідь, що цей жарт невдалий, а також обурення хлопця, красномовно свідчили, що відмова його дуже-дуже засмутить, адже Лариса себе йому обіцяла і він терпляче чекає… Вирішила нічого не скасовувати. Навряд чи відстрочка на тиждень чи два пробудить у ній почуття до нього, тому потрібно це зробити — і все. Принаймні Тоня припинить над нею жартувати...

Руслан “домовився з братом про квартиру”, щоб отримати свій “подарунок”. Лора вперше почула, що в нього є брат… Квартира була в центрі, на вулиці Пушкінській, гарно мебльована, з шикарним ремонтом. Вони приїхали туди в суботу вдень, лишили речі й пішли в ресторан: Руслан вирішив вразити дівчину. Заради цього походу Лорі довелося “пограбувати” Тонин гардероб. Після ресторану вони прогулялися містом і повернулися до квартири майже опівночі.

— Вже шосте число… — сказав Руслан, обійнявши її в коридорі.

— Вітаю тебе з днем народження, — усміхнулася Лора.

Руслан не здогадувався, що вона хотіла не усміхатися, а відштовхнути його й тікати звідси чимдуж і якнайдалі, проте робила над собою зусилля і лишалася. Лора переконувала себе, що навряд чи в її житті буде хтось кращий на роль “першого”. А Руслан її напруження списував на хвилювання.