Читати книгу - "Крізь пекло, Валерія Дражинська"

У ліфті я почала згадувати, в якому стані залишила квартиру та чи є кава. З першим, начебто, все гаразд, а ось друге змусило замислитися. Кава та чай, звісно, є, але не більше. Холодильник був порожній. Щоправда, звичайне його меню складало - вода, у різних варіаціях, усі інгредієнти для бутербродів і залітні ресторанні страви. Нині ж, з огляду на тривалу відсутність, не було й цього. А раптом Влад голодний? Можна, звісно, щось замовити, але я сумнівалася, що він чекатиме.

Насамперед, увійшовши до квартири, я вирушила на кухню. Дива не сталося!

- Ти голодна? - по-своєму витлумачив мої дії Влад, з'являючись у дверному отворі.

Я швидко зачинила холодильник.

- Ні! - занадто поспішна відповідь. Чорт! - Вибач, удома їстівного нічого немає. Але якщо ти голодний, я можу замовити їжу з ресторану. Тут є неподалік один. Там дуже добре готують.

- Не сумніваюся! Але думаю, ми впораємося й самі.

- Це як? - не зрозуміла я.

- Купимо продукти та приготуємо! - збентежив мене він, змусивши серйозно задуматися - коли саме його встигли підмінити? Переді мною стояв той самий Влад, але при цьому зовсім інший. У погляді з'явилася відкритість, на губах заграла безтурботна усмішка, змінилося і ще щось, але я не могла зрозуміти, що. Усе це кардинально змінювало риси обличчя, ніби згладжуючи їх. Я приголомшено дивилася на нього.

- Щось не так? - підняв він одну брову.

- Так.... Тобто, ні! - я зітхнула, намагаючись зосередитися.

- Я сумніваюся, що від мене буде користь на кухні! - нарешті, зметикувала я, кивнувши на забинтоване плече.

- Хіба справа тільки в цьому? - запитав він зі своєю неперевершеною усмішкою.

- Ти маєш рацію! Ще я не вмію готувати! - покаялася я.

- Навіть яєчню?!

Влад мене дражнив?! За його різкими змінами настрою не встигнути, від того єдине, на що мене вистачило - це невизначено знизати плечима.

- Ну, тоді я сам упораюся!

Твердо пообіцявши собі більше нічому не дивуватися, я, мовчки, пройшла повз нього на вихід.

У магазині Влад сам вибирав продукти. Я ж безглуздо бовталася поруч, ревниво спостерігаючи зацікавлені погляди, які кидали на нього абсолютно всі жінки, так би мовити - від малого до великого.  Але незабаром заспокоїлася - підвищену увагу до своєї персони він або майстерно ігнорував, або просто не помічав. Мене відвідало небезпечне відчуття передчасної радості. Ще ж нічого не ясно! Але, деякі успіхи, безумовно, досягнуті! Щоправда, порадіти цьому спостереженню заважало елементарне нерозуміння. З чого раптом такий поворот? Дурепою себе, я не вважала, а тому спробувала проаналізувати ситуацію. Пояснення надумалося тільки одне - мені не в силах його зрозуміти! Як не прикро було усвідомлювати - але дев'яносто відсотків мозкової діяльності йшло на споглядання та сприйняття майора Одинцова.

- Плачу я! - спроба всунутися на касі не вдалася, Влад, не звертаючи на мене уваги, розрахувався сам.

Повернувшись додому, я кинула своєму гостю: "Почувайся як удома", та прямісінько попрямувала до ванної. З голови геть вилетіла одна вагома деталь - тільки тоді, коли увімкнула воду, до мене дійшло - про душ найближчим часом я можу лише мріяти! Без нього ж обходитися в даній ситуації було важко, на доказ огидно занило поранене плече. Мабуть, після поїздки в машині мої незграбні спроби частково помитися були останньою краплею. Ну, вже ні! Таку можливість втрачати було нерозумно! Вирішивши нехтувати болем, я мужньо ступила на кухню.

А в ній вирувало життя: працювала вся техніка, половиною якої я навіть не вміла користуватися. Влад вельми непогано почувався тут. Готування було в самому розпалі. Мені навіть стало трохи ніяково на власній території.

- Може, тобі потрібна допомога? - моя безневинна спроба бути корисною.

- Ти зараз не найкращий помічник! - прокоментував він, - Але, якщо сядеш та не заважатимеш - я це оціню!

- Все що завгодно для твоєї схвальної оцінки! А розмовляти можна?

- А ти мовчати вмієш?

- Хто ж не вміє мовчати? - здивувалася я.

- Можу навести один яскравий приклад - ти! - це він уже явно знущається. - Звичайно, ти намагаєшся, але надовго тебе не вистачає!

Гаразд, якщо хоче - нехай знущається.

- А що ти готуєш?

- Назви немає, але, думаю, тобі сподобається!

Мені сподобалося! Була б зовсім казка, якби не плече! До кінця вечері рана запалала. Контролювати міміку обличчя я вже не могла та почала кривитися. Видно, Владу це не припало до душі та він поспішно втік. Здається, на мене чекає не спокійна ніч! У клініці ліків не шкодували і без них зараз непереливки.

Я лягла на диван у вітальні та спробувала розслабитися, що занурило мене в легкий больовий сон. Прийшла до тями від злегка відчутного дотику до зап'ястя. Розплющивши очі, я побачила Влада.

- Що ти робиш? - шприц у його руках викликав суперечливі відчуття.

- Зараз тобі стане легше! - просто пояснив він та зробив укол.

Влад не пішов, а просто ходив до аптеки. Від цієї елементарної турботи потепліло на душі. Я йому не байдужа! Звісно, могла бути й елементарна жалість, але пов'язати її з такою людиною, як Влад, у мене не виходило.