Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

На величезне розчарування Арселії, Іліяс не з'явився ані після полудня, ані на вечір. Лише коли над Дармсудом протяжно й сумно заспівали труби, сповіщаючи про закриття на ніч міської брами, імператриці передали конверт із коротким посланням. Верховний жрець щиро вибачався й обіцяв відвідати палац завтра ж уранці, однак зараз, на жаль, термінові справи змушували його залишатися при храмі.

— Що відбувається, врешті-решт?! — Арселія роздратовано зім'яла послання.

Іліяс наполегливо продовжував називати купу безформних уламків білого каміння храмом усіх Стихій, хоча, якщо вірити численним твердженням молодших жерців, магії там не залишилося й краплі.

У перші дні після взяття столиці про проблеми, пов'язані з втратою Стихій, не думали. Вистачало інших турбот: грабежі та заворушення в нижньому місті, пожежі на ринку та біля річкових пристаней. До того ж до стін Дармсуда підходили війська, які клялися у вірності імператору й були спішно перекинуті із заходу та від узбережжя. Ульф Ньорд не зміг би утримати столицю тільки власними силами, проте хранитель південно-східних кордонів прийняв сторону чужинця і схилив голову перед Аділем, а отже, і перед регентською радою.

Звичайно, таке рішення одного з найсильніших воєначальників імперії не було випадковістю. За це диво варто було дякувати леді Мейрам, вона заручилася підтримкою Бадра Зойри. Без його допомоги не вдалося б досягти перемир'я з іншими хранителями кордонів.

Перемовини з воєначальниками були важкими. Ульфу довелося піти на поступки і відправити на батьківщину більшість воїнів Недоре. У Дармсуді під рукою регента залишилися лише колишні гвардійці герцога Хальварда, міська варта із тисячі осіб із загонів Бадра Зойри. Достатньо для підтримки порядку, але крапля в морі порівняно з іншими силами імперії.

Регенту довелося погодитися і з тим, що до складу нової малої ради увійдуть представники старої знаті, налаштовані вкрай стримано, щоб не сказати вороже, відносно жителів півночі. Проте, це все одно було краще, ніж чергові битви й сутички.

Лише коли перші пристрасті вщухли, жителі міста згадали про Стихії. Золоті землі здавна славилися своїми магічними потоками. Люди тут часто володіли силою на початковому рівні, хоча великий дар прокидався вкрай рідко, та й то переважно в спадкоємців найстаріших сімей.

Втрату джерел Вогню, Води, Повітря та Землі так чи інакше помітили всі: одні відчули зменшення сил, інші взагалі втратили можливість закликати магію. Про те, щоб у когось сила дрімала, а потім раптово прокинулася, Арселія ще не чула.

Служниці вже прибрали з килимів та меблів квітучі ліани, але легкий запах в'юнків, здавалося, встиг просочити навіть стіни. Імператриця не могла місця собі знайти від неспокою. Зелене сяйво проявлялося ще двічі за вечір, але — слава семикрилому вітру пустель! — більше нічого не відбулося.

Зрештою Арселія вирушила в спальню Аділя і присіла біля його ложа. Уві сні хлопчик здавався майже вилитою копією Сабіра — і від цього ставало дуже страшно. А що, коли його, як і його вінценосного батька, чекає сумна доля? Якщо він теж не впорається з магією?

Задрімати Арселії вдалося лише під ранок, уві сні вона увесь час брела в холодному зеленому тумані і постійно відчувала на собі чийсь пильний погляд.