Читати книгу - "Туманний Острів, Таня Толчин"

Суворі крижані вітри не щадили землі Лардонської Імперії. Щороку умови життя ставали дедалі нестерпнішими і важкими. Це змушувало лардонських завойовників рухатися в бік теплих вітрів океану і захоплювати нові клаптики суші, де клімат більш придатний для існування.

Основною метою завойовників було захоплення островів Ельгертанської Імперії, де умови здавалися ідеальними для життя – тепле сонячне літо та доволі м’яка зима. Звичайно, боги посилали ельгертанцям щедрі врожаї у такому кліматі.

А ось в лардонців стояло питання виживання. Можливо, не всі вони хотіли цієї війни, але незабаром крига поглине острови імперії, роблячи непридатними для життя. Як вже тільки люди не благали богів у місцевих храмах змилуватися, але катастрофа здавалась невідворотною.

Доволі похилого віку імператор Лардонської Імперії, Олтор Ярг стояв біля високого вітражного вікна своєї величезної зали, де зазвичай проводив зібрання і приймав відвідувачів. Кутаючись в мантію із синього оксамиту, оздоблену білим хутром, він напружено вдивлявся в морозну і засніжену далечінь. За товстезним віконним склом нещадно вила завірюха, наче Крижані Боги особисто виказували свій гнів і невдоволення.

Білосніжне довге волосся імператора було заплетено в багаточисельні коси, сягаючи поясу, а на голові виблискувала інкрустована самоцвітами корона із гострими шипами, що стирчали догори. Цупкі і довгі пальці стискали скіпетр з загостреним металевим верхом, що не лише символізував владу, а й використовувався, як зброя для страти. Цей безжалісний і доволі жорстокий управитель тримав залізною хваткою всю імперію.

В цій самій залі в м’якому, обшитому білим оксамитом кріслі сидів єдиний син імператора, Олріг Ярг, спадкоємець престолу. Він вальяжно закинув ногу на ногу, смакуючи червоне вишневе підігріте вино з кришталевого келиха. Його довгі білосніжні, як в батька коси акуратно зачесані назад, а прозоро-сірі витріщені очі задумливо вивчали вміст келиха, де в вині плавали червоні ягоди вишні.

Отець-імператор і син були представниками найдревнішої у світі раси верховних, що вважали себе намісниками богів у світі. Ці істоти значно перевершували людей в здібностях, вміли зчитувати думки і володіли ментальним впливом.

Зовні верховні також відрізнялись від людей. А саме, типовою худорлявістю, довгими пальцями із сріблястими загостреними нігтями, видовженими по вертикалі обличчями з доволі маленьким носом і круглими риб’ячими очима, білосніжним прямим волоссям. Зріст дорослих осіб сягав більше двох метрів. Неймовірно гладка шкіра верховних мала білий колір із блакитним відтінком.

Було таке враження, що вони гармонійно поєднувалися із кольоровою гамою засніжених земель Лардонської Імперії, де мешкали споконвіків. Звичайних людей верховні вважали нижчими і примітивними істотами та ставились до них зневажливо.

Саме верховні вважались засновниками Лардонської Імперії, що існувала вже не одне тисячоліття. Вони підкорили частину людей, які називали себе лардонцями і віддано служили тій расі.

Самих же верховних нараховувалося в світі біля двохсот осіб і мешкали вони на одному з островів своєї імперії, де і знаходився палац династії Ярг. Тривалість життя верховних була досить довгою в порівнянні з людьми, боги відміряли їм по декілька сторічь. Завдяки телепатичному контакту між цими істотами загальні зустрічі-зібрання в палаці відбувались лише у разі потреби провести певний ритуал, або під час важливих грандіозних дійств.

Не зважаючи на свою перевагу над іншими, верховні боялись холодів і морозів не менше за людей…

 -Я не прихильник війни, - мовив Олріг-син, постукуючи сріблястим нігтем по кришталевій стінці свого келиха. - Гадаю, є інші способи вирішити наші проблеми…

 -А я вбачаю потребу в цій війні… Забагато вже людських осіб розплодилося в світі… Якщо ельгертанці і лардонці розпочнуть війну, загине доволі багато цих істот… частина суші вивільниться… Світом значно легше керувати, коли мало людей… Також я вважаю, що вперту і доволі розумну Джуллу Ейл треба знищити, коли моя нога ступить на острів Елгерджія, я особисто страчу її своїм скіпетром, як і усіх незручних для мене істот… Світ нарешті повинен збагнути, кому насправді належить влада… - Олтор різко повернувся до сина, зустрівшись з ним поглядом. – Мирних шляхів не буде…

 -А якщо мені зрештою вдасться роздобути ті кристали, які ми так довго шукаємо?! Якщо боги повернуть нам гарний клімат, чи потрібна тоді та безглузда кровопролитна війна? Особисто я нічого не маю проти лардонців, які віддано нам служать! – голос Олріга зривався на подобу ультразвуку. – Залишилось лише знайти кристали… Я цілодобово працюю над цією загадкою із своїми мудрецями…

 -Краще готуйся до війни, Олрігу, - монотонно мовив імператор. – Навряд чи ми їх знайдемо, а часу залишилось небагато… Невдовзі крига поглине і нас…

Наразі мова йшла про чотири кристали Рівноваги, один із найдревніших артефактів верховних. В Рукописах Богів була інформація, що кристали сховані на одному з островів світу, як останній шанс на порятунок. Але якщо їх знайти і помістити до священних сховищ певних храмів Лардонської Імперії, то клімат в світі вирівняється та загроза криги зникне. Ось тільки де їх шукати, одним богам відомо…

«На межі ворожнечі, на суші без війн, де боги влаштували оселю для обраних. Там зустрічає Смерть, але немає голоду і нужди…» - в Рукописах Богів були такі слова, над якими замислювалося вже не одне покоління мудреців, малюючи різні мапи і безперервно здійснюючи розрахунки…

Імператор Олтор вважав себе реалістом, в загадкових словах Рукопису він не бачив жодного сенсу, шукаючи інші, більш дієві шляхи для виживання. Навіщо витрачати дорогоцінний час на пошук якихось дивних кристалів? З сином імператор завжди дискутував на цю тему, але до спільної думки верховні так і не дійшли.

 -Чи схвалять боги кровопролиття? – Олріг здійняв свої тонкі, мов ниточки, білі брови. В денному світлі виблискували його прозорі райдужки очей, які за браком вій здавалися незвичними і моторошними.