Читати книгу - "ТаЄмниця , Arachne "

— Ти знайшла мене, — пролунав голос із-за спини.

Астрае здригнулася і обернулася. Перед нею стояв чоловік середнього віку з розпатланим волоссям і задумливим поглядом. Це був Натан Байкер - людина, чиє ім'я вона шукала так довго.

— Ти... — почала Астрае, не знаючи, з чого почати розмову. - Ти той, хто створив цю картину. Ти знав мене ще до того, як я усвідомила свою долю. Як це можливо?

Натан зробив крок уперед, розглядаючи її з цікавістю.

— Все почалося давним-давно, — сказав він повільно, його голос був сповнений загадки. — Я не просто митець. Мої картини — це віддзеркалення світів, які існують за межами нашого сприйняття. Іноді я бачу образи, які приходять до мене у снах, а іноді я відчуваю їх наяву. Ти, Астрае, прийшла до мене як видіння. Я знав, що одного разу ти знайдеш мене. Ця картина – ключ до твоєї долі. Я створив її, бо мав.

Астрае підійшла до нього ближче, вдивляючись у його обличчя, намагаючись зрозуміти, хто він насправді. Його очі світилися особливим знанням, ніби він був не лише художником, а й чимось більшим.

- Чому ти намалював моє обличчя? — спитала вона. — Як ти дізнався про мене?

Натан зітхнув і сів за стіл, жестом запрошуючи її сісти навпроти.

— Ти маєш знати, що наша зустріч не випадкова, — почав він, схиливши голову набік. — Багато років тому я знайшов стародавні сувої, в яких йшлося про принцесу з далекого світу, яка одного разу прийде в наш світ через картину. Я знав, що ця принцеса це ти. Твоя сила є унікальною. Ти здатна бачити більше, ніж будь-хто інший, і твоя доля переплітається з долею не лише твого світу, а й цього.

- Але чому саме я? — у голосі Астрае лунав розпач. — Чому моє обличчя опинилося на цьому полотні? Що ти знаєш про мою долю, чого я не знаю?

Натан подивився їй прямо в очі, і його відповідь була сповнена таємничості.

— Ти не просто принцеса, Астрае. Ти пов'язана із стародавніми силами, які були забуті віками. Ця картина – це лише початок твого шляху.

Натан відкинувся на стільці, його погляд став більш зосередженим, ніби намагався проникнути крізь час і простір, щоб розповісти те, що приховано в глибинах історії.

— Твоє минуле глибше, ніж ти можеш уявити, — почав він, його голос звучав тихо, але вагомо. — Багато століть тому існувала стародавня спілка світів, яка керувала балансом сил між ними. Цей союз був укладений давніми богами та хранителями, які наділяли обраних своєю міццю, щоб ті захищали світи від хаосу та руйнування. Один із цих охоронців був предком твоєї королівської династії.

Астрае слухала його, затамувавши подих. Її серце билося в грудях, ніби передчуваючи щось неймовірне.

— Цей предок, як і ти, мав силу, — вів далі Натан. — Його дар був не просто нагодою бачити майбутнє, як це можеш ти. Він був із самої сутністю часових потоків і просторів. У його руках було сконцентровано велику могутність, і він був охоронцем давньої таємниці, ключем до збереження рівноваги між світами. Але з його зникненням цей баланс почав руйнуватися.

Астрае насупилась. Все це здавалося чимось далеким і містичним, але водночас у цих словах була якась логіка, яка поєднувала шматочки її власної історії.

— І що сталося з ним? — нарешті спитала вона.

— Він зник без сліду, залишивши по собі лише легенди, — відповів Натан. — Але його кров продовжувала існувати у його нащадках. Твоя сім'я, сама того не знаючи, зберегла цю силу. Кожен із твоїх предків тією чи іншою мірою успадкував цей дар, але не знав, як його використати. До тебе. Ти перша, хто почав усвідомлювати свою справжню природу.

— Але ж чому я? — Астрае відчула легке замішання. — Чому саме зараз?

Натан нахилився вперед, його погляд проникав глибше.

— Тому що час настав. Баланс, який було порушено, почав зміщуватися ще сильніше. Твої сили прокинулися, коли небезпека для світів стала більш очевидною. Ці світи залежать від тебе, тому що ти є останньою з лінії берегів. Твоє обличчя на картині - це знак того, що твоє призначення пов'язане з відновленням того, що було втрачено. Але є ті, хто знає про це і готовий використати тебе, щоб заволодіти силою для своїх цілей.

Астрае задумалася над словами художника, і перед її очима почали з'являтися образи: її подорожі, битви, видіння. Все це було підготовкою до того, що мало статися.

- І що мені тепер робити? — спитала вона, її голос був сповнений рішучості. — Я не можу дозволити, щоб мою силу використали на зло.

Натан кивнув, ніби чекаючи на це запитання.

- Ти маєш завершити свою подорож, - сказав він. — Знайди останній ключ, який зв'яже твоє минуле зі сьогоденням. Твоя доля — це більше, ніж битва. Це можливість відновити гармонію між світами та захистити їх від руйнування.

Він підвівся зі свого місця і підійшов до однієї з картин, що висіла на стіні. То був ще один портрет, але він відрізнявся від інших. Він зображував краєвид, не схожий на жодний із світів, які Астрае бачила раніше. На ньому був зображений храм, що височіє на схилі гори, оточений яскравими зірками, що сяяли над горизонтом.

- Це місце - твоя наступна мета, - сказав Натан, вказуючи на картину. — Тут ти знайдеш відповіді на всі запитання.

Астрае зробила крок уперед, її голос був тихим, але твердим:

- Ти підеш зі мною? Щоб знайти всі відповіді на запитання?

Натан не одразу відповів. Він задумливо глянув на картину, наче зважуючи своє рішення. В його очах на мить промайнула тінь, ніби він знав щось, що не міг так просто розповісти.

— Я пішов би з тобою, — почав він нарешті, — але моя роль у цій подорожі інша. Моє призначення тут, на цій стороні порталу. Я був тим, хто допоміг відкрити тобі істину і дав ключ до розгадки, але далі ти маєш іти сама.

Астрае не приховувала розчарування, але глибоко всередині розуміла його слова. Вона вже звикла до того, що її шлях був пов'язаний з самотністю, з важкими рішеннями, які ніхто інший не міг прийняти за неї. Але в цей момент їй справді хотілося, щоб хтось був поруч, хтось, хто міг би розділити з нею відповідальність.