Читати книгу - "Маруся"

Стара Настя така вже радiсiнька, що бог привiв її дождати одним одну донечку просватати за хорошого чоловiка, та ще її люб'язного: землi пiд собою не чує, порається хутко, i де та сила узялася, аж бiга вiд стола до печi, i страву сама носить, i порядок дає. Кинулась зараз до дружечок i каже:

— Спасибi! Просимо на хлiб, на сiль i на сватання. — Та й усадила їх по чину, вiд Марусi скрiзь по лавi, та й каже: — Сiдайте, дружечки, мої голубочки! та без сорому брусуйте* (*Брусувати — їсти), а ти, старосто, їм батуй* (*Батувати — рiзати).

Так дiвчатам вже не до їжi: одно те, що стидно при людях їсти, щоб не казали люди: "Ото голодна! Мабуть, дома нiчого їсти, так бiга по чужим людям та й поживляється; он, бач, як запихається", — а друге й те, що треба своє дiло справляти; та, не бравшись за ложечки, i заспiвали:

Ой чому, чому

У сiм новiм дому

Так рано засвiчено?

Мар'єчка встала,

Косу чесала,

Батенька поражала:

— Порадь мене,

Мiй батеньку,

Кого в дружечки брати?

— Бери, доненько,

Собi рiвненьку,

Щоб не було гнiвненько.

Садови, доненько,

I вище, i нижче,

А свою родиноньку ближче.

Як же побачили, що стара Настя вiд такої жалiбної пiснi, покинувши поратись, стала тяжко плакати, так вони стали спiвати iнших:

Де ж був селезень,

Де ж була утiнка?

Селезень на ставку,

Утiнка на плавку.

А тепер же вони

На однiм плавку,

Та їдять же вони

Дрiбную ряску,

Ой п'ють же вони

Холодную воду.

Де ж був Василько?

Де ж була Мар'єчка?

Василько у батенька,

Мар'єчка у свого.

А тепер же вони

Ув однiй свiтлоньцi.

Ой п'ють же вони

Зелене вино,

Та їдять же вони

Дрiбнiї калачi,

У мед умокаючи,

Маком обсипаючи.

Та в недiленьку рано

Чогось тоє та море грало;

Там Мар'єчка та потопала,

К собi батенька бажала.

А батенько та на бережечку.

Є човничок i веселечко:

"Потопай, моє сердечко!"

Та в недiленьку рано

Чогось тоє та море грало;

Там Мар'єчка та потопала,

К собi матiнку бажала.

А матiнка та на бережечку.

Є човничок i веселечко:

"Потопай, моє сердечко!"

Та в недiленьку рано

Чогось тоє та море грало;

Там Мар'єчка та потопала,

К собi Василька бажала.

А Василько та на бережечку.

Є човничок i веселечко:

"Не потопай, моє сердечко!"

Далi дiвчата, бачачи, що просватані собi сидять i опрiч себе нiкого не бачать i нiчого, що бiля них робиться, не чують, захотiли їх зачепити i повеселити та й заспiвали:

Та в саду соловейко не щебетав,

Тим Василь Марусi не цiлував;

Як же соловейко защебетав,

Василько Марусю поцiлував.

Тут усi зареготались на усю хату, i Наум напавсь, щоб таки дiти поцiлувались, а їм те на руку ковiнька!.. Далi дiвчата, буцiмто жартуючи, i заспiвали:

Та ти, душечко, наша Мар'ечко!

Ламлiте роженьку,

Стелiть дороженьку,

Щоб м'яко ступати,

Надвiр танцювати,

З скрипками, з цимбалами,

З хорошими