Читати книгу - "Артур і помста жахливого У"

Хто міг таке заподіяти? Невже усіх мініпутів полонили? Кинули за ґрати? А може, їх просто знищили, всіх, до ноги? В Артуровій голові випливає багато запитань, але жодної відповіді на них нема. З безсилля він відчув, що або зараз його скрутить якась недуга, або голова розлетиться на тисячі шматочків. Гнів і розпука підкотилися до самих щік, дійшли аж до кінчиків пальців. І він з такою силою вгатив у блакитнувате скло, яке перед ним нічим не завинило! Скло упало, як підгнила віконниця, яку не зачинили на гачок. Вочевидь, черговий королівський вартовий зле виконував свої обов'язки. Артур аж заточився від подиву. Єдиний раз гнів його пішов на користь.

Але часу на роздуми у хлопчика нема. Він просовує голову в діру і уважно оглядає всі закапелки, невидимі через скло. Однак там — нічого нового. Місто — як пустеля…

— Тут хтось є? — ризикує подати голос Артур.

Але відгукнулася сама тиша. Він гукнув голосніше, та ніхто його не почув. Депресія уже зловтішалася: ось-ось вона обплутає тенетами чергову жертву. Артур тим часом оглянув діру і переконався, що вона вже не така й маленька. І тут він став міркувати про те, чи зможе десятилітній хлопчик, що має в цю мить зріст близько двох міліметрів, прослизнути через неї.

«Хто не ризикує, той не п'є шампанського!» — вигукнув він по думки, пригадавши підслухану дідусеву приказку. Втім, Арчибальд ніколи не зловживав цим напоєм, хоча й постійно ризикував. Згадки про дідуся збадьорили Артура. Він все одно не має вибору. Це єдиний шанс… Мудрі люди кажуть: де пролізла голова, там пропхається й тулуб. Та це не стосується маленького хлопчика, перетвореного на мініпута. Адже в цього люду голова значно більша за нижню частину тіла. І Артур вирішує спробувати пролізти ногами вперед. Йому вдається прослизнути майже всьому, але коли дійшла черга до голови, основною перешкодою стали вуха. Вони ніяк не хочуть щільно притискатися до голови, як це роблять Альфредові, коли пес чогось злякається. Ох, навіть задля доброго діла обдирати вуха не дуже приємно!

Але нарешті подряпані вуха протислися у місто мініпутів. Артур упав на землю, як торба з брудною білизною на дно кошика. Він швидко став на ноги і, щоб мати пристойний вигляд, струсив із себе порох. Але його ніхто не зустрічає… Як перископ, хлопчик поволі обертається на місці, уважно озираючи майдан та вулиці-провулки, що ведуть до нього. Навколо ні душі.

РОЗДІЛ 13

Хлопчик поволі рухається до головного майдану. Там збирав король своїх підданих на урочистості. Мініпути полюбляють святкувати й веселитися, а тому збираються перед палацом на великому майдані. Вони ніколи не були войовничими. Навпаки, цей люд завжди готовий пустити сльозу — як з печалі, так і з радості. Вони тішаться під час святкових маніфестацій, захоплюються будь-якими виступами і віршами. Та найбільше їм до душі квіткові церемонії. І з тої причини, що в королівстві росте триста шістдесят п'ять квіткових видів, вони щодня віддають шану якійсь квітці.

Тому щоранку мешканці збиралися на майдані і виспівували хвалу квітці цього дня. Така церемонія зачіпала за живе, і кожен ішов туди, щоб пустити сльозу.

Мініпутські сльози мають безліч корисних властивостей. Спеціальні сльозозбирачі ходили поміж рядами і збирали безцінні перлини в кокони шовкопрядів. Потім усю вологу, що пролилася з радості і захоплення, зливали в гігантські ємності, які зберігалися в призначених для цього коморах. В останній день селенельного року, що якимось загадковим способом збігався з нашим першим квітня, коштовну рідину використовували під час великомасштабної акції — свята риби. Це була й справді подія національного рівня. Щоправда, заздрісники вважали її смішною, бо ж мініпути, які бояться води і більшість їх ніколи в очі не бачила риб, не можуть на повному серйозі святкувати день риби. У відповідь на випади таких нудних осіб мініпути заявили, що святкують вони вдавано. Хоча, зрозуміло, радощів від такої заяви не зменшилося. Дехто навіть став називати цей день — днем дурня. Хто ж не захоче раз на рік побавитися вволю і не бачити перед собою якусь кислу пику?! Так що в день риби дуріли всі досхочу. Поголос про це дурнувате свято, чи то на честь риби, чи на честь дурня, швидко поширився усіма континентами і проник на земну поверхню, у великий світ. Людям це сподобалося, і вони теж стали першого квітня веселитися на всі заставки. Єдине, що було їм невтямки: як це називати — днем риби чи днем дурня? Тому в кожній країні обирали назву, яка їм до вподоби. Французи, скажімо, першоквітневий день називають по-мініпутськи — днем риби. І тепер, хай би як називали це свято, першого квітня всі люди в цілому світі підколюють одне одного, жартуючи, і сміються із власних слабкостей і вад.

Традиція першоквітневого свята у мініпутів вкорінилася. Щороку король особисто розпочинав святкування: урочисто виливав зібрані протягом року сльози в басейн, посеред якого височіла велетенська скеля з висіченим на ній зображенням риби. Першого квітня сльозозбирачі не працюють, і кожен, хто від сміху наплакав багато сліз, може сам їх виливати в басейн. Або полити свій садочок біля будинку… Сльози від сміху солодкі на смак, від них краще ростуть квіти й тягнуться вгору корисні рослини. Протягом року будь-який мініпут може прийти до басейну і зачерпнути з нього хоч пригорщу цінної вологи, щоб оживити рослини чи напоїти ґрунт.

Але все ж таки: чому риба? Спитайтеся мене — і я відповім. Позаяк мініпути мають звичай за все дякувати небу і з пошанівком ставитися до всього живого на білому світі. Але ж, погодьтеся, що на світі стільки всього, про що мініпути або не знають, або знають дуже мало. Одначе лиш нечема чи дурень не поважає когось через те, що не знайомий з ним особисто. Про риб мініпути знають дуже мало, майже нічого. Тому риба для них — втілення всього невідомого, що існує на світі і так чи інакше задіяне в процесі, що його називають кругообігом життя. Пошановуючи рибу, мініпути уславляють природу, що завжди має напоготові сюрприз. А оскільки мініпути тонкосльозі, то найбільший подарунок для природи — їхня прозора волога.

Тепер, коли ви довідалися про першоквітневі святкування та мініпутську рибу, сподіваюся, що ви щороку першого квітня реготатимете до сліз, щоб ушанувати мініпутський люд, який вигадав це веселе дійство, та ще й поливатимете ваші