Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Бачу, ви також є шанувальником мушель, професоре? Вони справді можуть зацікавити і навіть зачарувати не лише любителя всього красивого, а й натураліста. Для мене ж вони не просто рідкісні екземпляри, адже це результат моїх нескінченних пошуків у всіх морях земної кулі.

— Можу собі уявити, з яким задоволенням ви милуєтеся своїми скарбами! Невже то правда, що ви зібрали їх самі? Жоден європейський музей не має такої колекції океанської флори і фауни!

Капітан скромно промовчав на мої цілком щирі дифірамби.

А я зізнався, що палаю від нетерпіння побачити решту судна.

— Але якщо я застрягну тут і ретельно вивчатиму ваш музей, то ризикую не скоро побачити, які ще скарби зберігає «Наутилус». Я не маю наміру розкривати ваших таємниць, але скажу відверто, що будова вашого судна становить для мене неабиякий інтерес: його двигуни, механізми, що забезпечують небачену швидкість, — про все це я хочу дізнатися, звичайно, з вашого дозволу, капітане. На стінах салону я бачу прилади, призначення яких мені невідоме…

— Пане Аронаксе, — відповів капітан Немо, — я вже сказав вам, що на борту мого судна ви вільні. Немає жодного закапелка на «Наутилусі», куди вам заборонено заходити! Ви можете оглядати судно з усім його устаткуванням, а я із задоволенням буду вашим гідом.

— Не знаходжу слів для висловлення вдячності, пане Немо! Я намагатимусь не зловживати вашою люб'язністю! Дозвольте лише поцікавитись, яке призначення цих приладів?

— Пане професоре, ідентичні прилади є і в моїй каюті, там я поясню вам, для чого вони потрібні. Але спершу пропоную зайти до каюти, яка приготовлена для вас. Гадаю, вам цікаво дізнатися, в яких умовах ви проживатимете на борту «Наутилуса»!

І я пішов за капітаном Немо. Ми опинилися у вузькому коридорі, що проходив з обох боків судна. Ми пройшли у носову частину судна, господар якого ввів мене в каюту тобто вишукано обставлену кімнату з ліжком, туалетним столиком та іншими зручними меблями.

Такі апартаменти вимагали щирої вдячності і я одразу ж висловив її люб'язному господареві.

— Моя каюта поєднана з вашою, — сказав він, розкриваючи другі двері напроти вхідних, — аз іншого боку моєї каюти є вхід у музей, з якого ми щойно вийшли.

Капітанова каюта скидалася на монастирську келію: залізне ліжко, робочий стіл, декілька стільців і умивальник. Нічого зайвого, лише необхідні речі. У каюті панував напівморок.

Капітан Немо запропонував мені присісти. Я сів на стілець, а він став пояснювати.

Розділ дванадцятий

Електрична енергія!

— Пане професоре, це апаратура, призначена для управління «Наутилусом», — сказав капітан Немо, вказуючи на прилади, що висіли на стінах каюти. — І тут, і у вітальні вона завжди у мене перед очима, будь-якої миті я можу побачити, у якій точці океану перебуває моє підводне судно і куди воно прямує. Деякі прилади відомі кожному. Наприклад, термометр дозволяє вимірювати температуру повітря всередині приміщення; барометр дає змогу визначити атмосферний тиск, завдяки чому ми можемо прогнозувати погоду, він, між іншим, сигналізує і про наближення бурі; гігрометр — один із приладів для вимірювання ступеня вологості в атмосфері; компас вказує шлях; секстант дає змогу за висотою сонця визначити географічні координати; підзорними трубами я користуюся вдень

і вночі, оглядаючи небокрай, коли «Наутилус» піднімається на поверхню океану; глибиноміром вимірюю глибину відносно рівня моря.

— Ну згоден, це необхідні навігаційні прилади, без них не обійтися мореплавцям. Але тут у вас є речі, які, вочевидь, стосуються управління підводним судном. Ось хоча б цей великий циферблат з рухомою стрілкою… це ж, мабуть, манометр?

— Авжеж, манометр! Цей прилад слугує для вимірювання тиску води, тим самим він визначає, на якій глибині перебуває моє підводне судно.

— А ці зонди мають нову конструкцію! — зауважив я.

— Це термометричні зонди, вони вимірюють температуру у різних водних товщах.

— А що це за прилади? Навіть не здогадуюсь, для чого вони потрібні.

— Тут не все так просто, професоре, будуть необхідні мої роз'яснення, — відповів капітан Немо. — Бажаєте їх вислухати?

— Звичайно! Перегодом він заговорив:

— У природі існує одна могутня сила, водночас податлива і проста в користуванні. Її можна використовувати за багатьох обставин, а на моєму кораблі усе залежить від неї, бо все працює на ній! Вона освітлює, опалює, змушує рухатися двигуни. Ця сила — електрична енергія!

— Електрична енергія? — здивовано вигукнув я.

— Так, професоре.

— Стривайте, капітане, а як щодо виняткової швидкохідності вашого судна? Який тут зв'язок? Якось це не в'яжеться з досить обмеженими можливостями електричної енергії. Наскільки я в цьому обізнаний, то досі потужність електрики була мізерною.

— Професоре, важливо не те, що ми використовуємо, а те, як ми це робимо. Справа в тому, що способи використання електричної енергії на моєму кораблі докорінно відрізняються від загальноприйнятих. На цьому прошу поки що вважати тему закритою!

— Не наполягатиму, капітане, поки мене вдовольняє ваша відповідь. Мушу зізнатися, що я просто вражений!

Все ж дозволю собі ще одне питання, якщо не заперечуєте. Елементи, які є джерелом цієї чудодійної сили, швидко вичерпуються, їх треба поповнювати, адже так? Яку ви маєте альтернативу хоча б для цинку? Адже ви не підтримуєте зв'язків із землею.

— Я відповім на ваше запитання, — діловито сказав капітан Немо. — Нагадаю, що морське дно зберігає багаті поклади різних руд, цинку, заліза, срібла і золота, які нескладно видобути і обробити. Але я не захотів споживати блага землі і вирішив задовольняти потреби свого корабля, користуючись виключно морською електричною енергією.

— Морською електричною енергією?

— Саме так, професоре. Море має достатньо цієї енергії. Я міг би запросто прокласти кабель на різних глибинах і отримувати струм від різниці температур у різних водних товщах. Та я обрав більш практичний спосіб.

— Який саме?

— Хлористого натрію у морській воді чимало. Саме цей натрій я виділяю з морської води і живлю ним елементи свого корабля.

— Хлористим натрієм? — я не вірив власним вухам.

— Так, професоре. Але не чистим. Поєднання ртуті і хлористого натрію утворює амальгаму, яка заміняє цинк в елементах Бунзена.[27]

Перебуваючи на судні, пам'ятайте лише про одне: все, що я маю, черпаю з океану! Океан забезпечує мене електрикою, а електрика дає «Наутилусу» тепло, світло, можливість руху — одне слово, життя!

— Але для життя потрібне повітря. Цього вам електрична енергія не дає!

— Якби була така необхідність, я міг би отримувати повітря, чистий кисень! Але такої потреби немає, принаймні зараз, поки я можу підніматися на поверхню океану, коли забажаю. Окрім того, хоча електрична енергія й