Читати книгу - "Смерть малороса або ніч перед трійцею"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Ага, якщо виживе…»
«Та виживе, виживе… — роздягнувши «стріляного», обдивившись рани і вштрикнувши йому в руку катетер, хірург Іван Петрович був певен, що той виживе, — звичайний больовий шок, і легка контузія. Крововтрата невелика, кулі пройшли навиліт, шийна артерія не зачеплена, ото хіба що легеня, «прошита» у нижній долі, так то не смертельно, ще б трохи нижче і зачепило б печінку, ото б була проблема, а так, тиск трохи впав, чорт його знає, може і є внутрішня кровотеча, але невелика, так що я думаю виживе… Хоча…»
Карета швидкої у супроводі машини Васильківського «Беркуту» із увімкненими сигнальними ліхтариками, але без сирени неслася в бік Києва. За вісім хвилин, проскочивши відстань від Глевахи до міської смуги, машини увірвалися в столицю і помчали порожніми на цей час вулицями найпрекраснішого у всьому світі міста, що занурене у найміцніший передранішній сон, у буйній своїй червневій красі розкинулось по обидва береги вкритого туманом Дніпра.
Саме о цій порі доспівували свою третю за ранок пісню горласті півні по всій Україні. Але найголосніше виводив своє «ку-ка-рі-ку» видатний забіяка із Плисецького вогняно-червоний Жора.
Сонце вже показало з-за обрію густо-рожевий, полум'яний диск і піднімалося з того боку нашого пишного краю, де несла свої води швидкоплинна Десна. Від його ще зовсім лагідних, теплих променів розбігалася, тікала навсібіч різна сатанинська наволоч.
Втікали у свої хащі та малогабаритні квартири звичайні лісові та київські відьми, дикі вурдалаки та лисаки плигали в свої болота та каналізаційні люки, забивалися у підвали перевертні, дрібні та середні демони різних мастей втікали далі із ніччю на захід і, лише один, здоровезний лисий і рогатий чорт настирливо переслідував карету швидкої допомоги, в якій знаходилася заповідана йому душа малоросійського письменника Леся Білого.
Якщо встигне ухопити її до шостої ранку, як на великий лаврський дзвіниці ще не задзвонять дзвони, а сонце не освітить разом куполи усіх київських церков, то буде душа його навіки! А як забариться сам чорт, то світлий празник Святої Трійці, яка воз'єднається нині на небесах, відніме у нього те право! Бо не дозволяє Господь на Великі, двунадесяті свята забирати чортам душі людські у пекло.
Тому і летів чорт за машиною, підглядаючи за усім, що відбувалося в її салоні, де на пересувних ложах з обох боків лежали два поранені чоловіки, один з яких був непритомний, а інший (душа його і належала чорту) із вдячністю дивився на дії лікарів — хірурга та його помічниці, що у будь-який спосіб підтримували у них обох життя. Головлікар поруч з водієм сидів на передньому сидінні.
Чкурнувши проспектом 40-річчя Жовтня, машини вилетіли на Московську площу і бульваром Дружби народів помчали у бік іншого бульвару імені видатної української поетеси Лесі Українки, де і знаходився військовий шпиталь, у якому чергова бригада хірургів-лікарів вже готувала операційні для двох поранених.
Годинник на міській ратуші показував за десять хвилин шосту.
«Треба діяти! — подумав чорт і щосили смикнув за руку лікаря хірурга, який побачивши, що у непритомного пацієнта зовсім незначно опустився тиск, вирішив зробити йому, про всяк випадок ін'єкцію адреналіну.
Після препарату введеного у катетер, молодий чоловік майже миттю розплющив очі і зробив великий вдих. Після чого голосно проказав:
«Ух, йоб твою мать!»
У машині всі дружньо заржали: «Буде жити!»
Не сміявся тільки один Лесик, який упіймав на собі, спершу вкрай здивований, а чимдалі, то лютіший і лютіший погляд Сашка Гордієнка.
«А ця сука що тут робить!? — зашипів той крізь зуби, побачивши вже знайому з цієї ночі лису голову, яку ні з ким не можна було переплутати. — Це ж він, падла, сам собі пляшку у сраку і засунув, а на нас з пацанами звернув… Це через те нас менти у Данилівці взяли і мене підстрелили… Йобаний брехливий підара-а-а-а-ас — з тими словами він підхопився на лікті і, як був, із вставленим у руку катетером, накинувся на Лесика, намагаючись ухопити його руками за горло.
У боротьбу вступилися медсестра та хірург Іван Петрович. Але медсестра майже миттю відлетіла у протилежний бік кабіни, відкинута «кінським» ударом правої ноги «пораненого», що отак раптово очуняв, і, вдарившись об металеві двері на якийсь час осіла на підлогу, втративши свідомість. Боротьбу продовжував один хірург і то недовго. Тримаючи Леся за горло руками, Сашко Гордієнко, так вдало поцілив йому прямо лобом у скроню, а потім у ніс, що той залився юшкою і теж відрубився.
У залізних лещатах Гордієнківської хватки, Лесик бився недовго. Задубілі від важкої селянської праці, сильні руки, хоч і пораненого, але напрочуд живучого молодого двадцятичотирьохрічного плисаки, міцно тримали його за горло. І тієї хвилини, поки у кабіні швидкої панував тотальний хаос і паніка, вистачило, щоби його харчання і конвульсії припинилися, а задерта голова покірно впала на тонку лікарняну подушку.
Майже відразу по тому, коли машина швидкої вже підрулювала до приймального відділення Військового клінічного госпіталю, головний лікар, перехилившись через перегородку, обрушив на голову «плисецького маніака» удар свого обшитого металевою дужкою чемодана. І все затихло.
Але коли військові лікарі, розчахнули двері «швидкої», то з неї вилетіла лише одна душа, хоча у салоні перебувало аж чотири нерухомих тіла.
Все, що відбувалося далі, Лесик бачив немовби згори і трохи збоку. Він бачив, як лікарі шпиталю носилися, бігали довкруж машини швидкої, як звідти витягали ноші, спершу одні, потім інші, як приводили до тями хірурга і медсестру, як подавали каталки. Не розумів він тільки одного… Як отак відбувається, що він все бачить, все чує, правда наче гомонять так далеко-далеко, але лежить нерухомо на ношах, замість того, щоб сказати лікарям, я ж отут, поруч з вами…
От до нього схиляється
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть малороса або ніч перед трійцею», після закриття браузера.