Читати книгу - "1Q84. Книга ІІІ"

Something wicked this way comes.

«Тільки б Фукаері не відімкнула дверей», — подумав Тенґо.

Розділ 7

(про Усікаву)

Я в дорозі до вас

Усікаві таки довелося припинити збір інформації про стару господиню з Адзабу. Бо охорона навколо неї була настільки суворою, що при будь-якій спробі він обов'язково натикався десь на високу стіну. Хотів хоч трохи дізнатися про притулок для жінок, але зайвий раз вештатися в його околиці було небезпечно. На воротах видніли спостережні відеокамери, а зовнішність Усікави й так привертала до себе людську увагу. Досить один раз насторожити охорону, щоб наступні дії стали неможливими. Отож Усікава вирішив наразі відійти від «Садиби плакучих верб» і пошукати інших способів отримання інформації.

І тоді йому спало на думку ще раз розслідувати біографію Аомаме. Перед тим він замовив зібрати інформацію про неї у знайомому довідково-детективному агентстві, а також дещо дізнався сам, власними силами, від сторонніх людей. Склавши досьє й оцінивши його з різних кутів зору, дійшов висновку, що небезпеки від Аомаме не було. Як інструкторка спортивного клубу, вона, безперечно, здібна й мала високу репутацію. У дитинстві належала до секти «Братство свідків», але в десятирічному віці порвала з нею будь-які зв'язки. Університет фізичної культури закінчила з майже найвищими оцінками й улаштувалася на роботу у фірмі харчових продуктів, що спеціалізувалася на виробництві спортивних напоїв, і вважалася центральним гравцем софтбольної команди. Її колеги розповідали, що і в спорті, й у роботі вона дуже виділялася своїми досягненнями. Була цілеспрямованою, з метким розумом. Мала добру репутацію серед колег. Але була неговірка й без широкого кола знайомих.

Кілька років тому вона несподівано перестала грати у софтбол, звільнилася з фірми й улаштувалася на посаду інструкторки елітного спортивного клубу в кварталі Хіроо. Завдяки цьому її заробіток збільшився на відсотків тридцять. Незаміжня, живе сама. Здається, наразі не має коханця. У всякому разі, за нею не помічено нічого підозрілого й сумнівного. Усікава насупився, глибоко зітхнув і перечитане досьє кинув на стіл. «Я чогось недобачив. Чогось украй важливого, якого не можна було пропустити», — подумав він.

Усікава добув із шухляди стола адресну книгу й набрав один телефонний номер. Якщо виникала потреба роздобути незаконним чином якусь інформацію, він завжди дзвонив туди. Його співрозмовник належав до типу людей, що живуть у світі ще темнішому, ніж Усікава. І за гроші отримував потрібні відомості. Природно, що плата за них зростала відповідно до ступеня їх секретності.

Усікава хотів дістати два види інформації. Перший — про батьків Аомаме, що й досі залишалися членами «Братства свідків». Усікава був певний, що «Братство свідків» централізованим чином розпоряджається інформацією про своїх вірних у всій країні. Їхня кількість в Японії велика, й між штаб-квартирою секти та її відділеннями відбуваються жваві контакти й обмін матеріалами. Система не функціонує справно, якщо в її центрі не нагромаджено інформації. Штаб-квартира «Братства свідків» розміщувалася у передмісті Одавари. На просторій території стояла чудова будівля з власною друкарнею для випуску релігійних брошур, конференц-залом і готелем для вірних, що приїжджали з усієї країни. Безсумнівно, там збиралась і суворо зберігалася вся інформація.

Другий — про розклад занять, які проводила Аомаме в спортивному клубі: що саме там робила й коли та кому давала індивідуальні лекції. Мабуть, інформація у клубі не контролюється так суворо, як у «Братстві свідків», але її відразу, з охотою, не покажуть, якщо попросити: «Вибачте, ви не могли б показати розкладу занять?».

Усікава залишив на автовідповідачеві своє прізвище й телефонний номер. За півгодини задзвонив телефон.

— Усікава-сан, — сказав хрипкий голос.

Усікава передав співрозмовнику, яка докладна інформація йому потрібна. Він з ним ніколи не зустрічався віч-на-віч. Завжди вів перемовини по телефону. Зібраний матеріал отримував терміновою поштою. До хриплуватого голосу співрозмовника раз у раз домішувалося легке покашлювання. Можливо, цей чоловік мав проблему з горлом. На тому кінці телефонної лінії завжди панувала глибока тиша. Така, ніби телефонували з кімнати із ідеальною звукоізоляцією. Чувся лише голос співрозмовника та його неприємне на слух дихання. І більше нічого. Але той голос поступово наростав. «Неприємна особа, — завжди думав Усікава. — Схоже, ніби увесь світ переповнений неприємними людьми. І якщо подивитися збоку, то, може, і я один з них». Цього співрозмовника Усікава потай називав Кажаном.

— У будь-якому разі, можна брати всю інформацію, пов'язану з прізвищем Аомаме, чи не так? — спитав Кажан хрипким голосом і відкашлявся.

— Так. Воно дуже рідкісне.

— Уся інформація потрібна?

— Будь-яка, пов'язана з цим прізвищем. Якщо можна, то я хотів би дістати й фотографію, щоб упізнавати.

— Із спортивним клубом, здається, буде просто. Напевне, вони й не подумають, що хтось украв їхню інформацію. А от із «Братством свідків» буде трохи складніше. Це велетенська організація з чималим капіталом й, очевидно, з пильною охороною. Вступити в контакт з релігійною сектою набагато трудніше. Бо з цим пов'язана проблема збереження таємниці особистого життя її членів і сплати податків.

— То вдасться дістати інформацію?

— Гадаю, що вдасться. По-своєму відчинимо двері. Та набагато важче відчинені двері знову зачинити. Бо якщо цього не зробити, то може наздогнати ракета.

— Як на війні.

— Та це і є війна. Страшна річ з цього може вийти, — сказав співрозмовник хрипким голосом. З його інтонації було зрозуміло, що Кажан, напевне, тішиться такою війною.

— То ви зробите це для мене?

Кажан легко відкашлявся.

— Спробую. Тільки це обійдеться вам дорогувато.

— Приблизно скільки?

Співрозмовник назвав орієнтовне число. Трохи перевівши подих, Усікава погодився. Мовляв, наразі дасть завдаток, приготований особисто, а потім, як тільки отримає інформацію, можна домагатися доплати.

— Це забере багато часу?

— А ви спішите?

— Спішу.

— Точно передбачити не можу, але, гадаю, потрібно від семи до десяти днів.

— Згоден, — сказав Усікава. Нічого не залишалося, як пристосуватися до співрозмовника.

— Як тільки зберу матеріал, зателефоную. Обов'язково впродовж десяти днів.

— Якщо ракета не наздожене, — сказав Усікава.

— Звичайно, — спокійно додав Кажан.

Поклавши слухавку, Усікава відхилився на спинку стільця й на хвилину задумався. Він не знав, як Кажан роздобуває інформацію з «чорного ходу». Але не сумнівався, що відповіді не почув би, навіть якби спитав. У всякому разі, був упевнений, що той користується незаконними засобами. Подумав, що, може, підкуповує когось з організації або, в крайньому випадку, незаконно вривається в її контору. Якщо ж до збереження інформації залучаються комп'ютери, то справа ускладнюється.

Кількість