Читати книгу - "Давнє й нове, Франко І. Я."

в журналі «Revue de l’instruction publique en Belgique publiée sous la direction de M. M. Ch. Michel et P. Thomas avec le concours de M. M. Cumont, L. Parmentier et H. Pirenne, Bruxelles, 14 мала 8-ка, стор. 7, з доданням рисунка-фотографії монастиря Сумеля недалеко Трапезунта, де була знайдена рукописна копія притчі. Текст притчі тут короткий і відповідає нашим Ізмарагдовим текстам. Розуміється, догадка проф. Кюмона про Іполитове авторство притчі супроти всього сказаного тут не має ніякої підстави, та, проте, опублікований ним текст має своє значення при порівнянні з іншими друкованими та рукописними текстами. Львів, дня 29 марта 1910.

Свєнціцький Іларіон Семенович (1876-1956) - український радянський філолог і мистецтвознавець. Організатор Львівського музею українського мистецтва.

Яковлєв Володимир Олександрович (1840-1896) - російський буржуазний історик літератури.

Фабрицій Йоганн-Альберт (1668-1736) - німецький філолог.

Міньє Франсуа-Огюст (1796-1884) - французький буржуазний історик.

Туровський Кирило (нар. між 1130-1134, помер близько 1182) - письменник, проповідник і церковно-політичний діяч Київської Русі.

Притча про сіяння слова божого. Вперше надруковано у кн.: «Давнє й нове», с. 94-95.

 

 

ЛЕГЕНДИ

 

Два чуда св. Николая: I. «Чудо з ковром», II. «Чудо з утопленим хлопцем». Вперше надруковано у кн.: «Давнє й нове», 1911, с. 116-120.

Зберігся автограф легенди «Чудо з ковром» під назвою «Святий Николай і ковер» (ф. 3, № 301). Цей автограф має значні розходження порівняно з текстом збірки. Зокрема, шоста та сьома строфи мають такий вигляд:

 

Аж надходить день великий

Святого Николи,

А в хатині ані хліба

Ані кришки соли!

 

Журяться старі обоє!

Жінка й озиваєсь:

«Слухай, мужу! День Николи

Ось-ось наближаєсь».

 

Відмінна і 26-та строфа:

 

Здивувалася бабуся

Вже й гнівна на мужа,

Гірко жалуєсь на нього:

«От душа недужа».

 

Після 32-ої строфи йдуть дві відмінні:

 

«Що тобі, моя дружино?

Сліз яка причина?»

А вона йому: «Йди геть! Я

Не твоя дружина!

 

Ти для господа святого

Й отця Николая

Пожалів ковер продати -

О, душе скупая!»

 

Різняться від основного тексту і дві прикінцеві строфи:

 

«Боже! Се ж святитель божий!» -

Разом закричали.

«Серце чуло, що се він був,

Очі не пізнали!»

 

Дякують обоє богу

За поміч ласкаву;

Рознесли ту вість по місту

Господу на славу.

 

Рука Івана Дамаскіна. Вперше надруковано у кн.: «Читанка руська для 2-ї класи шкіл середніх». Львів, 1895, с. 108-110 під заголовком «Св. Іван Дамаскін». У тексті, вміщеному в збірці «Давнє й нове», відсутня 15-та строфа:

 

«Невже ти міг думать, що свого слугу,

Що свого співця я забуду?

Не бійсь. Що зробили враги - се тобі

На честь буде, їм - на осуду!»

 

Дамаскін Іоанн (помер 749 р.) - візантійський богослов, автор релігійних пісень.

Фуль, цар єгипетський. Вперше надруковано у кн.: «Січ», Львів, 1908, с. 28-29.

Зороастрова смерть. Вперше надруковано у кн.: «Січ», Львів, 1908, с. 174.

Зороастр (Заратуштра, жив між X - першою половиною VI ст. до н. е.) - пророк і реформатор давньоіранської релігії зороастризму, розповсюдженої в давнину і в ранньому середньовіччі в Середній Азії, Ірані, Афганістані та в ряді інших країн Близького і Середнього Сходу.

 

 

ІЗ ЗЛОБИ ДНЯ. ІЗ ТРИДЦЯТИЛІТТЯ 1878 - 1907

 

Дума про Маледикта Плосколоба. Вперше надруковано окремою книжечкою під назвою «Дума про Меледикта Плосколоба. Із старих паперів випорпав Джеджалик», Львів, 1878.

Збереглися два автографи твору (ф. 3, № 216). Перший є початком «Думи…» до рядка «Щоб не сталися з нами ще страшнішії речі»; другий має 112 рядків без закінчення. Обидва автографи мають незначні розходження із текстом збірки.

«Дума про Маледикта Плосколоба» - цікавий малюнок з історії громадського життя Галичини 70-80-х років XIX ст. В ній у сатиричних образах і картинах відтворені справжні події і факти, дійсні історичні особи і громадські інституції, які повністю ще не розшифровані. Відомо, наприклад, що князь Маледикт Плосколоб Капустяний Лоб - це редактор газети «Слово» Венедикт Площанський (1834-1902); Міх Ковальський - судовий радник, депутат віденського парламенту і галицького сейму Василь Ковальський; Тихович Мовчальський - учитель львівської гімназії Гнат Тихович; Наум Безумович і Рак Поступович - діяч партії «москвофілів», редактор журналу «Наука», священик Іван Наумович (1826-1891); Митро Полита - галицький митрополит в 1870-1882 рр. Йосип Сембратович (1821-1900); отець Халява - прелат собору св. Юра у Львові Михайло Малиновський; не-«Други», чи фабриканти не-«Друга» - передова молодь, що вийшла з «москвофільського» «Друга» і почала видавати революційно-демократичний журнал «Громадський друг»; «Народний двір» - Народний дім у Львові тощо.

«Правда» - літературно-науковий і політичний журнал. Виходив у Львові (з перервами) 1867-1897 рр. Орган «народовців». У ранній період - ліберально-буржуазного напряму. З кінця 80-х років став трибуною українського буржуазного націоналізму.

Рутенці - так у часи І. Франка глузливо звали реакційну частину галицької інтелігенції.

Дума про Наума Безумовича. Вперше надруковано у зб. «Молот», 1878, с. 110-113, за підписом «Джеджалик». Зберігся автограф твору (ф. 3, № 216), що має додаткові розділи (с. 50-51), які наводимо тут:

 

IV

 

Слухайте, мої панове,-

За лісами, за полями

Є там люд невчений, п’яний,

Що зоветься русинами.

 

Кажуть деякі між вами,

Що як ген-то світ валився

В сорок осьмім клятім році,

То народ той народився.

 

Се брехня, бо він походить

Від Адама ще старого,

А давно, говорять, всього

По достаткам було в нього.

 

Се була земля багата,

Стільки мала хліба й меду,

Що, наївшися, здуріла: