Читати книгу - "Як правильно з'їхати з глузду, або посібник з божевілля, Сергій Інший"

— Назар? А ми знайомі? — та він був вже не в змозі відповідати. — Алло, ви тут, алло. — продовжувала вона та кінець кінців кинула слухавку вирішивши що хтось помилився номером.

Таким розгубленим він ще ніколи не був, у нього був план на всі випадки життя, він знав що йому робити коли померла його дочка і дружина, але не тепер. Підійшовши до дзеркала його пройняв жах, він не міг повірити що це дійсно він стоїть перед дзеркалом, ще вчора він виглядав зовсім по іншому. Простоявши так хвилин зо п’ять і мало по малу прийшовши до тями він почав роздумувати що тепер робити, на роботу він точно не піде, не тому що боїться що щось піде не так, а тому що він попросту не пам’ятає що робив там п’ять років тому, в пам’яті залишились якісь уламки робочих моментів, але для повноцінної праці йому явно не вистачало знань. Йому навіть не хотілося дзвонити начальнику адже він вже й не пам’ятав як його звуть, та все ж таки він вирішив що краще зателефонувати.

— Алло, це я — хриплим голосом вдаючи хворого говорив Назар. — я мабуть не зможу сьогодні прийти, у мене піднялась температура, напевне я чимсь отруївся, можливо я зможу прийти на вечірню зміну але не можу нічого обіцяти.

Начальник його зрозумів, і не став задавати зайвих запитань, Назар згадав що саме це і поважав його, адже навіть коли він брехав його розуміли, та і робота оператора кол-центру не така вже й важлива щоб його відсутність суттєво на щось вплинула.

Раптом Назар згадав про лотерею, адже саме це і змінило його життя, ця думка одразу ж підняла його настрій, доля йому посміхнулась і подарувала новий шанс все змінити, якби не одне «але» він не те що не пам’ятав числа які обрав, він навіть не пам’ятав дату коли виграв. Перша думка яка виринула у його голові, це зосередитись та згадати, але одразу ж її відігнав, адже розумів що це не під силу жодній людині. Здавалося, ця внутрішня новина повинна була б його засмутити, але Назар не впав у відчай, адже як і завжди мислив логічно, він не може нічого змінити, єдиний варіант — змиритись.

Переконавшись що в будинку вже нікого немає, Назар трішки заспокоївся, він ще не знав чому, але йому просто необхідна була відсутність усіх людей навколо, він просто не знав як себе поводити і що йому тепер робити. Оглянувшись довкола він зрозумів що знову бідний, а він так звик жити не відмовляючи собі ні в чому.

«Я не можу тут залишатись». — подумки сказав собі Назар, йому потрібно негайно забиратись, адже він знаю що в майбутньому зробить Тимофій з його дружиною і якщо він натрапить йому на очі то не зможе втриматись від проявів агресії. Грошей щоб винайняти власне житло у нього не було, перевернувши кімнату з ніг на голову він склав до купи майже три тисячі гривень, цього ледве вистачить щоб орендувати якусь кімнату в найгіршому районі міста, а чим харчуватись, тощо? Раптом він згадав про друзів які завжди були раді йому допомогти.

— Алло, Макс, як справи?

— Та начебто все нормально. — трохи розгублено відповів Максим, адже він не очікував дзвінка від Назара, який мабуть забув що вони були хорошими друзями вчора, але сьогодні, тобто у 2014 році, вони майже не спілкувались.

— Слухай, треба зустрітись, в мене до тебе дуже важлива розмова.

— А що трапилось?

— Це не телефона розмова.

— Ну, я сьогодні вихідний, якщо хочеш, то може заїхати.

— Гаразд, я буду через 15–20 хвилин. — сухо відповів Назар та кинув слухавку, він знав де живе Максим, і знав що від його рідного будинку до нього 15–20 хвилин їзди, та вийшовши на вулицю він зрозумів що запізниться, адже у нього немає машини на якій можна встигнути.

— Алло, це знову я, я забув що моя машина в ремонті. -раптом він перервав сам себе зрозумівши що почав відбріхуватись як і завжди, та зрозумівши що він схибив почав вирівнювати ситуацію. — тобто мамина машина в ремонті, одним словом, я буду за хвилин 30–40. — відповів він та пішов на зупинку громадського транспорту. З горем-пополам, добряче пропітнівши від спеки і великої кількості людей в автобусі він добрався таки до свого друга.

— Привіт Назік, в тебе щось трапилось? — запитував Максим.

— Нам треба поговорити, дещо трапилось, дещо дуже дивне.

— Заходь, не хвилюйся, щоб не трапилось ми розберемось. — посміхаючись відповідав Максим намагаючись бути хорошим другом. Назар зайшов до вітальні, його друг бачив що з ним явно щось трапилось, адже таким схвильованим його ще не бачив.

— Слухай. — розгублено почав Назар. — Якщо я скажу тобі що повернувся в минуле, ти мені повіриш?

Максим явно не очікував такого повороту подій, він думав що йому потрібні гроші, або знову якісь негаразди з сім’єю, вони постійно сварились, можливо щось із здоров’ям, але про це він і думати не хотів.

— Я тебе розумію, поясни детальніше. — відповів йому Максим.

— Я тобі серйозно. — продовжував Назар. — вчора був 2017 рік, розумієш, у мене була дружина, я був одружений з Веронікою…

— З Веронікою? — перервав його Максим згадавши про подругу її дівчини.

— Так, з Веронікою, це ти мене з нею познайомив, точніше твоя Інна нас познайомила, ми почали зустрічатись після мого новосілля.

— Про яке новосілля ти говориш?

— Та про своє новосілля. Все було так, я виграв у лотерею, одразу ж з’їхав з дому, потім ти влаштовував якусь вечірку в себе вдома, там була Вероніка, ми познайомились, трохи поговорили і все, через деякий час я влаштував новосілля в свої квартирі, туди прийшла і Вероніка, там все і закрутилось, ми почали зустрічатись, вона завагітніла, ми одружились, жили щасливо і кохали один одного. — вирішив трохи збрехати Назар.

— Слухай, це все дуже дивно, але моя вечірка про яку ти говориш, вона буде сьогодні, я не знаю звідки ти це все знаєш, але сьогодні сюди прийде Вероніка, і я хотів подзвонити тобі і запросити тебе. Коли ти почав цю розмову про подорож в часі, я думав ти збожеволів, але тепер я вже і сам не знаю де правда.

— То Вероніка сьогодні прийде сюди? — схвильовано питав Назар, він розгубився і не знав що йому робити, як йому тепер жити? Якщо він розкаже це все Вероніці, вона йому