Читати книгу - "Загублена земля. Темна вежа III"

– Якщо Джейка не штовхали на дорогу, то він ніколи не помирав. А якщо він ніколи не помирав, значить, і до цього світу не потрапляв. А якщо його не було в цьому світі, то ти ніколи не зустрічався з ним на придорожній станції. Так?

– Точно. Тоді мені навіть спало на думку, що якщо Джек Морт збирається вбити хлопчика, то мені треба відступити вбік і допустити, щоб він здійснив свій задум. Щоб уникнути парадоксу, який зараз роздирає мене навпіл. Але я не зміг. Я… я…

– Ти ж не міг вбити малого вдруге, так? – обережно спитав Едді. – Щоразу, коли я вже вирішую, що ти машина, мов той ведмідь, ти мене дивуєш якоюсь насправді людською витівкою. Хай йому чорт.

– Едді, припини, – сказала Сюзанна.

Поглянувши на стрільцеве поникле обличчя, Едді зробив гримасу.

– Пробач, Роланде. Моя мати колись казала, що в мого рота погана звичка бігати наввипередки з розумом.

– Та нічого. Один мій друг теж таким був.

– Катберт?

Роланд ствердно кивнув. Він довго дивився на свою праву руку, на якій бракувало пальців, потім стиснув її в болючий кулак і знову поглянув на своїх супутників. Десь удалині, в лісових хащах, пролунав лагідний спів жайворонка.

– Ось що я думаю. Якби я тоді не ввійшов до тіла Джека Морта, він усе одно не штовхнув би Джейка в той день. Тільки не в той день. Чому ні? Ка-тет. Ось так просто. Вперше, відколи загинув останній з моїх друзів, з якими я вирушив у цю подорож, я опинився в центрі ка-тету.

– Квартету? – із сумнівом перепитав Едді.

Стрілець хитнув головою.

– Ка – це слово, яке у вашому світі означає «доля», Едді, хоча його справжнє значення набагато складніше і йому важко дати визначення. Втім, з іншими словами Високої Мови майже те саме. А «тет» означає групу людей, яких об’єднують спільні інтереси й мета. Наприклад, ми троє складаємо тет. Ка-тет – це місце, де доля поєднує багато життів.

– Як у «Мості короля Людовіка Святого», – пробурмотіла Сюзанна.

– А що це? – спитав Роланд.

– Роман про людей, що загинули разом, коли міст, який вони переходили, обвалився. У нашому світі багато хто знає цю історію.

На знак розуміння Роланд кивнув.

– У цьому випадку ка-тет поєднав Джейка, Волтера, Джека Морта й мене. То не була пастка, хоча саме це я спочатку підозрював, коли зрозумів, кого Джек Морт обрав собі за наступну жертву, бо ка-тет неможливо змінити чи підлаштувати згідно з волею якоїсь однієї людини. Але ка-тет можна побачити, пізнати й зрозуміти. Волтер побачив, і Волтер зрозумів. – Стукнувши себе кулаком по стегну, стрілець із запалом вигукнув: – Ох же ж він, мабуть, і підсміювася про себе, коли я його нарешті наздогнав!

– Повернімося до того, що могло б статися, якби ти не втрутився в плани Джека Морта того дня, коли він ішов услід за Джейком, – нагадав Едді. – Кажеш, що як не ти, то хтось чи щось інше спинили б Морта. Я правильно зрозумів?

– Так… бо то не був слушний день Джейкової смерті. До слушного дня лишалося недовго, але тоді час ще не настав. І це я теж відчув. Можливо, перед самим вчиненням задуму Морт би помітив, що на нього хтось дивиться. Або втрутився б ідеальний незнайомець. Або…

– Або коп, – додала Сюзанна. – Він міг побачити поліцейського не в тому місці і не в той час.

– Так. Справжня причина – посередник ка-тету – неважлива. Я з досвіду знаю, що Морт був хитрий, мов той старий лис. Якби він нюхом відчув бодай найменший натяк на несприятливі обставини, то він би миттю зачаївся і вичікував іншого дня.

– Мені відомо ще дещо. Полюючи на свої жертви, він маскувався. Того дня, коли він скинув цеглину на голову Детти Голмс, на ньому була в’язана шапочка і старий розтягнений светр, що був йому завеликий на кілька розмірів. Він хотів бути схожим на п’яничку, бо скидав цеглину з вікна будинку, де гніздилося багато любителів перехилити чарчину. Розумієте?

Вони закивали.

– Через багато років, того дня, коли він зіштовхнув тебе на рейки поїзда, Сюзанно, він був одягнений як робочий-будівельник. На ньому був великий жовтий шолом, який він сам називав «каскою», і фальшиві вуса. У день, коли він справді штовхнув би Джейка під машину, що розчавила його на смерть, Морт удавав би із себе священика.

– Господи, – видихнула Сюзанна. – Чоловік, який штурхонув його в Нью-Йорку, був Джек Морт, а той, кого він бачив на придорожній станції, був типом, на якого ти полював… Волтером.

– Саме так.

– А хлопчик подумав, що це один і той самий чоловік, бо вдягнені вони були в однакові чорні сутани?

Роланд ствердно кивнув.

– Волтер і Джек Морт навіть зовні були подібні. Не те щоб схожі, як дві краплі води, але обидва високі на зріст, з темним волоссям і дуже бліді. А зважаючи на те, що Джейк уперше і востаннє роздивився Морта, коли вже помирав, а вперше побачивши Волтера, перелякався мало не на смерть, то, гадаю, його помилку можна зрозуміти і пробачити. Якщо на цій картині і є один кретин, то це я, бо не зрозумів усієї правди раніше.

– А Морт би здогадався, що його використовують? – спитав Едді. Згадуючи власні відчуття й шалені думки в той час, коли Роланд вдерся до його свідомості, він не сумнівався, що Морт усе знав… але Роланд заперечливо похитав головою.

– Волтер діяв би надзвичайно обачно, тож Морт вирішив би, що ідея вдягнутися священиком належить йому самому… принаймні, так мені здається. Голосу чужинця – Волтера, – що нашіптував йому з глибин свідомості й підказував, що робити, він би не розпізнав.

– Джек Морт, – здивовано мовив Едді. – Увесь час то був Джек Морт.

– Так… але без Волтерової допомоги тут не обійшлося. Отже, я врешті-решт врятував Джейкові життя. Змусивши Морта зістрибнути з платформи підземки на колію перед поїздом, я змінив хід подій.

– А якщо цей Волтер мав змогу ходити до нашого світу, коли йому заманеться… можливо, у нього були власні двері… то чи не міг він використати когось іншого, щоб штовхнути твого малого під колеса автомобіля? – спитала Сюзанна. – Якщо він підказав Мортові вдягнутися священиком, то так само міг підбурити когось іншого… Що таке, Едді? Чому ти хитаєш головою?

– Бо я сумніваюся, що Волтерові це було потрібно. Волтер хотів саме того, що зараз відбувається… щоб Роланд крихта за крихтою втрачав глузд. Хіба ні?

Стрілець кивнув.

– Волтер не вчинив би так, як ти кажеш, навіть якби йому цього хотілося, –