Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На жаль, вона пролітає мимо нього.
— Ти сам це сказав! Я тут ні до чого!
— Якби ти не промовив цю дурню, то я б так не сказав!
— Та зізнайся вже сам собі, що вона приваблива і ти хочеш її!
— Та пішов ти, — бормочу я і йду з кухні до коридору.
— Ден, ти ж і сам розумієш, що не просто так їй допомагаєш. Знаючи тебе — ти б ніколи не цікавився так чиїмись проблемами, — каже Маркус, наздоганяючи мене.
— Я завжди допомагаю підлеглим.
— Матеріально — так. Але тебе майже не цікавлять їх проблеми. Я бачив тебе після вашої першої зустрічі. Ти просто не бачив себе, коли розповідав про неї. В твоїх очах була…
— Злість? Ворожість? Огида? — підбирав я слова, роздумуючи вголос.
— Я б краще сказав: зацікавленість, бажання і пристрасть. Тобі подобається Амелія.
— Ні.
— Це було не запитання. Я сказав тобі факт. А ти — дурень, тому що не розумієш нічого. Поки ти будеш думати над своїми почуттями — вона буде з іншим. До прикладу, із Крістофом.
— Що? Він тут до чого?
— Ти не бачив, як він на неї дивиться? — Маркус дивується, ніби сказав щось очевидне. — Не можу повірити, що ти це не помітив. Більша частина готелю про це знає, завдяки Мії.
— Мені начхати, хто нею зацікавлений.
— Побачимо, що ти скажеш, коли вони разом будуть йти, тримаючись за руки.
— У нас діє заборона на службові романи.
— Навіть тебе це зараз не зупиняє. То що вже казати про Крістофа? — він посміхається і йде в бік вулиці. — До завтра, нахабний Даніель Філц. Подумай вночі гарненько про своє чортеня.
— Я в тебе зараз знову щось кину, якщо ти не замовкнеш!
— Я просто кажу тобі правду! Не варто на неї ображатися! — сміється Маркус і ховається за дверима.
Я закочую очі і йду до свого номеру. З голови все ніяк не виходять слова Маркуса про мої почуття до Амелії. Звичайно, вона гарна. І справа навіть не в тому, що так гадаю я. Вона дійсно вродлива, і тільки дурень цього не помітить. Але щоб мені подобалося чортеня? Та нізащо.
Прийнявши душ, я йду до ліжка, де лягаю, навіть не накриваючись. Сон все ніяк до мене не приходить, тому що я весь час думаю про дурні слова Маркуса та про Амелію.
— Бовдур, — бормочу я, і декілька разів проклинаю друга.
Цієї ночі мене знову мучить безсоння.
І це безсоння звуть Амелія — маленьке, вродливе чортеня.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)», після закриття браузера.
