Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

Шед почав було відповідати, але тут ожила загальна трансляційна система, і Наомі звернулася до капітана:

– Джиме, повертайся до рубки.

Той на хвильку поклав руку на Шедове плече, а потім пішов.

У рубці Наомі знову мала на екрані комунікаційне вікно і стиха спілкувалася з Алексом. Той кивав і знизував плечима. Тепер на її екрані з’явилася мапа.

– Що сталося?

– У нас повідомлення по вузькому променю, Джиме. Промінь зафіксовано і передача почалася лише пару хвилин назад, – доповіла жінка.

– З «Доннаджера»?

Марсіянський лінкор був єдиний, на погляд капітана, в радіусі дії чиїх комунікаціних лазерів вони знаходились.

– Ні, з Поясу, – відповіла старпом. – Але не з Церери, Ероса чи Палласа. З жодної з великих станцій.

Вказуючи на маленьку точку на екрані, Наомі продовжила:

– Сигнал надійшов звідси.

– Це пустий простір.

– Аж ніяк. Алекс перевірив. У цій точці наявний великий будівельний проект «Тихо». Деталей замало, але відбиття радару досить сильне.

– Хтось має комунікаційну систему, яка дозволяє направити точку розміром з твій анус за більше ніж 3 астрономічні одиниці на нас, – поділився своїми враженнями Алекс.

– Так, це вражає. Що нам повідомила точка розміром з анус? – запитав Джим.

– Ти ніколи не повіриш у це, – мовила Наомі і запустила відтворення.

На екрані з’явився темношкірий чоловік з важкими вилицями землянина. Сиве волосся, на шиї вузлуваті м’язи. Він посміхнувся і сказав:

– Вітю, Джеймсе Голдене. Моє ім’я Фред Джонсон.

Голден натиснув на паузу.

– Десь я його бачив. Пошукай у бортовій базі даних це ім’я.

Наомі не поворухнулась. Лиши дивилася на нього з непорозумінням на обличчі.

– Що?

– Це Фредерік Джонсон, – відповіла вона.

– І що?

– Полковник Фредерік Люций Джонсон.

Пауза затягнулася. Вони могла тривати і секунду або й годину.

– Боже, – це все що спало на думку Джиму.

Чоловік на екрані був свого часу серед числа найбільше відзначених нагородами серед офіцерів війська Об’єднаних Націй, але скінчив карєру завдяки найнеприємнішій невдачі. Для белтерів він був земним шерифом Нотінґемським, що перетворився на Робіна Ґуда. Для землян він був героєм, що потрапив у немилість.

Фред Джонсон розпочав своє сходження до слави резонансною серією захоплень піратів під час чергового періоду напруження між Землею і Марсом. Такі напруження виникали щодекілька десятиліть і поступово зникали. Щоразу коли обидва гіганти брязкали шаблями, злочинність у Поясі зростала. Полковник Джонсон тоді ще був капітаном Джонсоном, і його невелика група з трьох ракетних фрегатів за дворічний період знищила тузінь піратських суден та дві головні бази. Поки коаліція скінчила сваритися, з піратством у Поясі було покінчено, а ім’я Фреда Джонсона було у всіх на вустах. Його підвищили і доручили командувати дивізією морської піхоти Коаліції, яка підтримувала порядок серед астероїдів. Там він зразково ніс службу.

Аж до станції Андерсон.

Більшість з людей, також і белтерів, не змогли б показати це місце на мапі – невеличке транспортне депо майже на протилежному кінці Поясу, якщо дивитися від Церери. Єдина роль –другорядне забезпечення водою і повітрям одного з найвіддаленіших та розпорошених куточків Поясу астероїдів. Менше ніж мільйон белтерів отримували повітря з Андерсонівської.

Густав Марконі, станційний кар’єрист-бюрократ Коаліції, вирішив застосувати тривідсоткову надбавку за перевалку вантажів через Андерсонівську, сподіваючись підвищити надходження. Менше п’яти відсотків астероїдян, що купували тут повітря, жили на межі бідності або, як кажуть, з балоном біля роту. Це означало, що близько 50 000 людей не могли дихати один день на місяць. Лише незначний відсоток з цих п’ятдесяти тисяч мав запас у системах рециркуляції, аби покрити ці короткочасні недостачі. Лише незначна частина вважала збройне повстання правильним курсом.

Ось чому лише 170 озброєних белтерів прибули на Андерсонівську, перебрали владу і вкинули Марконі до шлюзу. Вони вимагали державних гарантій щодо непідвищення ставок транзиту на воду і повітря.

Коаліція відправила полковника Джонсона.

Під час бійні на Андерсонівській станції жителі тримали станційні камери увімкненими, транслюючи все на цілу Сонячну систему. Всі бачили, як морпіхи коаліції вступали в довгі, шокуючі перестрілки в коридорах з людьми, яким не було чого втрачати і які не мали причин здаватися. Перемога Коаліції була неминучою але ця перемога сталася коштом триденної різанини в прямому ефірі. Іконічним зображенням на відео стала не одна з сутичок, а останні кадри, які потрапили до обєктивів камер за мить до відімкнення: полковник Джонсон в центрі управління станцією, оточений трупами белтерів, які тримали оборону до останнього, руки-в-боки оглядає місце кривавої розправи.

В ООН намагалися утримати в таємниці Джонсонову відставку, та він був занадто публічною фігурою. Відео битви домінувало тижнями в мережі і поступилося, лише коли відставний полковник Джонсон зробив публічну заяву з вибаченнями та розповів про те, що відносини між Поясом та внутрішніми планетами є безвихідні і прямують до ще більших трагедій.

Потім він зник. Його майже забули – відбиток ноги в історії людських боєнь, аж поки за чотири роки не відбулося повстання в Палласовій колонії. Цього разу викинули за борт коаліційного губернатора вже металурги. Замість крихітної станції зі 170 заколотниками повстала головна скеля Поясу з населенням 150 000 душ.

Коли наказ було віддано морпіхам, всі очікували море крові.

Полковник Джонсон узявся нізвідки і заспокоїв металургів. Він умовив командуючих коаліційними силами притримати морпіхів, допоки станцію можна буде повернути мирним шляхом. Потім понад рік вів перемовини з губернатором щодо покращення умов праці на ливарнях. І раптом Різник Андерсонівської став героєм Поясу та іконою.

Іконою, що транслювала приватне послання на «Лицар».

Голден запустив відео, і той самий Фред Джонсон промовив:

– Містер Голден, я вважаю, що ви є фігурою у грі. Я скажу прямо: я розмовляю з вами як офіційний представник Альянсу Зовнішніх Планет. Не знаю, що ви чули, але ми не є купкою ковбоїв, які шукають можливостей зброєю вибороти собі свободу. Я особисто провів останні 10 років, працюючи над тим, аби зробити життя для жителів Поясу легшим і нікого при цьому не встрелити. Я настільки вірю в цю ідею, що перед прибуттям сюди позбувся громадянства Землі.

Я кажу це для того, аби довести, наскільки я дотичний до справи. І я є останньою особою у Сонячній системі, яка б прагнула війни, а мій голос має вагу серед представників АЗП.

Можливо, ви чули, що декотрі з влогерів закликають до війни