Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

.

Пам'ятаю, того року Його Величність змінив конструкцію кавалерійського меча. Меч був змінений з початкової довжини двох рук на півтори руки. Мідні орнаменти на гарді також були змінені на звичайні залізні квіти. Це було зроблено для того, щоб здешевити і адаптуватися до «листопадової війни», яка ставала все довшою і довшою.

Правильно, це був кавалерійський меч.

,

Хм, як тільки я візьму в руки цей меч

,

Покидьки з Мадари, настала ваша черга не пощастити

12

Розділ 12

, —

Попередження Надмірна крововтрата, життю загрожує небезпека —

, —

Попередження Функція серця і легенів погіршується, життю загрожує небезпека —

,

Коли Софі прокинулася, високочастотний попереджувальний звук попередньої запеклої битви все ще відлунював у його свідомості. Звук був схожий на файл у його мозку, від якого у нього боліла голова.

Так, він згадав, що був у грі зі своїми товаришами з Божественної Сили в горах Орргеша, протистоячи армії нежиті Мадари. Свинцеве небо було холодним, а вітер завивав. Незліченні темні істоти сипалися з крутих гірських вершин, схожих на кинджал. Їм не було кінця-краю, як чорному припливу. Там були десятки тисяч скелетів, а також лічі, заховані в морі кісток, а також кістяні дракони і похмурі духи, що кружляли в небі

Спереду і ззаду їх оточували вороги. Вони були приречені.

Його першою реакцією було прокляття в голові. Ті покидьки з Вогню Колючої Квітки. Вони були марними, але все одно залучали своїх союзників. Як вони сміють пускати ворога в атаку зі спини? Як вони сміють!

Потім перевірив свій статус. Приємною несподіванкою стало те, що він не загинув. Адже армія Мадари ніколи нікого не залишала в живих. Але він одразу насупився. Його травма була занадто безглуздою. Мало того, що це було смертельне поранення в його серце, так ще й він був отруєний.

Стривайте, отруїлися?

? - ? ？ ?

Невже він ще не завершив пошуки ідеального тіла? Як тіло клану Арджент могло бути роз'їдено цими темними істотами низького рівня? ПОМИЛКА? Що, чорт забирай, роблять чиновники?

У нього було не так багато часу, щоб поставити під сумнів цю думку. Юнак слабко кашлянув і сів із курної землі. Він зрозумів, що темна корозія – це дрібниця. Йому просто потрібно було знайти священика, щоб розвіяти Темну Корозію. При нинішньому стані, якщо він швидко не зупинить кровотечу, він боявся, що помре від слабкості. Хоч він і не був топ-гравцем, але принаймні був досвідченим гравцем. Він міг розібратися в ситуації за допомогою простої перевірки.

, 44 .

Софі застогнала і відсунула скелет, що лежав на ньому. Залишилася лише половина скелета. Ці солдати низького рангу Мадари були як повітря в його очах, їх не існувало. Якщо подумати, то це був уже 44-й рік другої ери, а Мадара все ще викликав це низькорангове гарматне м'ясо. Крім того, що вони витрачали енергію душі, вони були марними. Як і очікувалося, мозок Окато та інших некромантів був повністю роз'їдений негативною енергією, і жоден з них не був гнучким.

,

Він все ще був у настрої скаржитися, але потім зрозумів, що йому важко відштовхнути скелет. Покарання за перебування в ослабленому стані було не просто для галочки. Зазвичай він міг легко відштовхнути кістяного дракона.

Софі згадала, коли він востаннє був у ослабленому стані? Це було майже кілька місяців тому. Сила Божественної Сили. Цього разу, якби не непотрібні люди Вогню Колючої Квітки, він, мабуть, ще був би невмирущим.

Розмірковуючи до цього моменту, юнак не міг не відчувати себе похмурим. Війська тамплієрів зазнали нищівної поразки. Форуми, ймовірно, в цей час були б вирували активністю.

Поки він думав про ці дрібниці, він потягнувся до свого рюкзака, але він був порожній. Софі на мить отетеріла, а потім вилаялася.

!

Ці бандити Мадари!

,

Хоч він і лаявся, але все одно мусив знайти спосіб зупинити кровотечу. У цей час найкраще буде, якщо буде цілюще зілля. Якщо це не допомогло, бинти теж підійдуть. Цих речей не повинно бракувати на полі бою. Загалом, рюкзаки гарматного м'яса ніхто б не протегував. У рюкзаках було багато цілющих зілля і перев'язувальних матеріалів, особливо бинтів. Перед боєм він побачив новачка, який ніс рюкзак, повний бинтів.

Що за жарт. Чи думав він, що не помре, якщо носитиме багато бинтів?

?

Він підсвідомо хотів встати, але коли перевернувся, то був приголомшений. Стривайте, це все ще була гірська місцевість Орргеш?

.

Він повинен був бачити таку картину: пустельна трава, голі білі скелі, що перетинають крутий схил пагорба, всюди трупи, ворони, що літають над мовчазним полем бою, і зламаний прапор Великого Яскравого Хреста, що майорить на вершині гори. Однак сцена в його уяві не постала перед очима юнака.

.

У гірському районі Орргеш не було завивання північного вітру. У тіні гірської місцевості також не було примарної тиші. Він навіть не відчував холоду, який міг би заморозити повітря в шар сухого порошку.

.

Все це було схоже на ілюзію. Коли ця ілюзія була зруйнована, він раптом зрозумів, що лежить на підлозі тихого, напівзруйнованого і старого будинку. Підлога була зроблена з гладких дерев'яних дощок, прибитих цвяхами, а поверх них була калюжа червоної крові, що привертала увагу.

Він не міг на мить не отетеріти і підсвідомо торкнувся грудей. Але різкий біль перервав його рух. Юнак закричав і зціпив зуби. Рана була його, і кров теж його.

Але де було це місце? Він був смутно знайомий зі стилем будинку. Головний зал знаходився на першому поверсі, а коридор на другому поверсі вів у різні кімнати. Гостьова кімната, кухня та комора знаходилися на нижньому поверсі. Так, це був архітектурний стиль південної частини Еруїна, і це не була кімната, в якій могли дозволити собі жити звичайні цивільні. Незважаючи на те, що вона була трохи старою, можна було визначити, що початковий власник цієї кімнати повинен був мати якийсь статус.

Південна частина Еруїна. Софі ні на мить не могла не розсіятися.

?

Як давно була ця пам'ять? Гори Усонг, звук волинки в прикордонному містечку Бучче. Він був мелодійний, як сон з минулого. Але хіба це не територія Мадари тепер? У пам'ять про нього Еруан був давно знищений. Так, це було під час третьої Війни Чорної Троянди.

?!

Чому я тут?!

Чекати

Букче Бучче. Софі повторила назву місця.

Так, він пам'ятав.

.

Його звали Брандо, і народився він