Читати книгу - "Бенкет круків"

— Не треба,— він узяв її за руку.— Ще є надія. Ваша світлість має право довести свою невинуватість через двобій. Королево, ваш заступник уже готовий до бою. У всіх Сімох Королівствах не знайдеться рівного йому. Якщо зволите, тільки накажіть...

Цього разу вона таки розреготалася. Це все було смішно, жахливо смішно, до болю смішно.

— Боги глузують з наших надій і планів. Я маю нездоланного заступника, але не маю права з цього скористатися. Я — королева, Кайберне. Мою честь можуть захищати лише побратими королівської варти.

— Зрозуміло,— мовив Кайберн, і усмішка на його вустах зів'яла.— Ваша світлосте, не знаю, що вам і порадити...

Навіть у такому виснаженому, переляканому стані королева усвідомлювала, що не можна довіряти свою долю суду горобців. Не могла вона розраховувати й на втручання сера Кевана — після всіх тих слів, що вони наговорили одне одному на останній зустрічі. «Суд має бути тільки через двобій. Іншого виходу немає».

— Кайберне, якщо ви мене любите, благаю, відішліть для мене одне повідомлення. Крука, якщо зможете. Якщо ні, то вершника. У Річкорин, моєму братові. Розкажіть йому про все, що сталося, і напишіть, напишіть...

— Так, ваша світлосте?

Вона, тремтячи, облизала губи.

— «Негайно приїзди. Допоможи мені. Врятуй мене. Зараз ти мені потрібен як ніколи. Люблю тебе. Люблю тебе. Люблю тебе. Негайно приїзди».

— Як накажете. «Люблю тебе» тричі?

— Тричі,— вона простягнула до нього руку.— Він приїде. Знаю, що приїде. Мусить. Джеймі — моя єдина надія.

— Королево,— мовив Кайберн,— ви... не забули? Сер Джеймі втратив робочу руку. Якщо він, як ваш заступник, зазнає поразки...

«Ми підемо з цього світу разом, як колись прийшли у нього».

— Не зазнає. Не Джеймі. Не коли на кону моє життя.

Джеймі

Новий лорд Річкорину розлютився так, що аж трусився.

— Нас обдурили,— казав він.— Цей чоловік нас ошукав! — бризкаючи рожевою слиною, націлив він рожевого пальця на Едмура Таллі.— Я йому голову відрубаю! Я — володар Річкорину, так король постановив своїм декретом, я...

— Емоне,— промовила його дружина,— лорд-командувач знає про декрет. І сер Едмур знає про декрет. Та всі конюші знають про декрет.

— Я тут лорд, і я відрубаю йому голову!

— А за які злочини? — поцікавився Едмур; хай як він схуднув, а поставу мав справжнього лорда, на відміну від Емона. Вбраний Таллі був у стьобаний камзол з червоної вовни, з вишитим на грудях пстругом у стрибку. Золотисто-каштанова чуприна була вимита й підстрижена, руда борідка охайно підрізана.— Я зробив усе, що від мене вимагалося.

— О? — Джеймі Ланістер не спав відтоді, як Річкорин відчинив браму, й у голові в нього гупало.— Не пригадую, щоб я вимагав у вас дозволити серу Бриндену втекти.

— Від мене вимагалося здати замок, а не дядька. Хіба я винен у тому, що ваші вояки дали йому прослизнути крізь блокадні лінії?

Але Джеймі жарту не оцінив.

— Де він? — запитав він роздратовано. Його люди вже тричі обшукали Річкорин, але Бриндена Таллі не знайшли.

— Він мені не казав, куди збирається.

— А ви й не питали. Як він вислизнув?

— Пструги взагалі-то плавати вміють. Навіть чорні,— посміхнувся Едмур.

Джеймі відчував страшну спокусу ляснути його по губах золотою рукою. Позбудеться кількох зубів — і кінець його посмішкам. Як на людину, яка решту життя збирається провести в неволі, Едмур Таллі мав занадто вдоволений вигляд.

— У нас, у Кичері Кастерлі, є в підземеллях поруби, що завширшки заледве більші за лати. Там неможливо ні повернутися, ні присісти, ні зігнутися, коли щури починають пальці на ногах обгризати. Може, тепер зміните свою відповідь?

Посмішка зникла з обличчя лорда Едмура.

— Ви дали мені слово, що зі мною обходитимуться шанобливо, відповідно до мого становища.

— Так і буде,— сказав Джеймі.— У тих порубах гинули, скавчучи, і шляхетніші за вас лицарі, і можні лорди також. А якщо я ще не забув уроків історії, то й король-другий. Дружину можете взяти з собою, якщо схочете. Не хотілося б вас розлучати.

— Він справді виплив,— похмуро озвався Едмур. Мав такі самі блакитні очі, як і його сестра Кетлін, і Джеймі в них прочитав ту саму ненависть, що колись у її очах.— Ми підняли звідні ґрати Водяної брами — трішки, десь на три фути. Цього достатньо, щоб під водою з'явилася діра, а на поверхні здаватиметься, що ґрати опущені. Дядько — гарний пливець. Поночі він протиснувся попід гостряками ґрат.

«І так само прослизнув попід нашим боном, не маю сумнівів». Безмісячна ніч, знудьговані чатові, чорний пструг у чорній річці тихо пливе униз за течією... Якщо Рутигер, чи Ю, чи хтось із їхніх вояків і почули сплеск, то прийняли це за черепаху або форельку. Едмур аж до вечора тягнув, поки нарешті на знак капітуляції опустив деривовка Старків. Зчинилася велика плутанина, поки замок переходив з рук у руки, тож тільки наступного ранку Джеймі повідомили, що Чорнопструга серед бранців немає.

Підійшовши до вікна, Джеймі поглянув на річку. Стояв ясний осінній день, на воду падало сонячне проміння. «Та нині Чорнопструг уже міг відплисти вниз по ріці на десять льє».

— Маєш його знайти! — наполягав Емон Фрей.

— Він знайдеться,— сказав Джеймі з упевненістю, якої насправді не відчував.— На нього вже полюють з псами.

Сер Адам Марбранд веде пошуки на правому березі, а сер Дермот Дощелісівський — на лівому. Джеймі подумував залучити і річкових лордів, але Ванс і Пайпер та іже з ними радше допоможуть Чорнопстругові втекти, ніж закують його в кайдани. А загалом, надії мало.

— Якийсь час йому, може, і вдасться побігати від нас,— мовив Джеймі,— але зрештою десь він випливе.

— А що як він спробує відбити в мене замок?

— У тебе дві сотні вояків у гарнізоні,— озвався Джеймі. Така залога — це аж забагато, але ж Емон такий страхополох! Принаймні не доведеться перейматися, чим людей годувати: Чорнопструг лишив у Річкорині повнісінько припасів, як і казав.— А після таких труднощів, з якими сер Бринден нас покинув, навряд чи він вирішить таємно сюди повернутися.

«Хіба що на чолі зграї беззаконників». Джеймі не мав сумнівів, що Чорнопструг здаватися не збирається.

— Твій