Читати книгу - "Смиренність отця Брауна"

— Роздобудемо! — вигукнув він. Тут у листі є телефон Флоріана, а він знає всіх костюмерів Лондона. Я зателефоную йому і попрошу захопити з собою костюм полісмена.

І він кинувся до телефона.

— О, як це чудово, хрещений, — Рубі була готова танцювати від радості, — я буду Коломбіною, а ви — Панталоне.

Мільйонер випростався і завмер у величній позі язичницького божества.

— Гадаю, моя люба, — сухо промовив він, — вам краще пошукати когось іншого на роль Панталоне.

— Я можу бути Панталоне, якщо забажаєш, — вперше і востаннє втрутився в розмову полковник Адамс, вийнявши з рота сигару.

— Вам за це варто пам'ятник поставити, — вигукнув канадець із сяючим обличчям, повертаючись від телефона. — Ну ось, все і влаштовано. Пан Крук буде клоуном — він журналіст, а отже, знає всі заяложені жарти. Я можу бути Арлекіном — для цього потрібні лише довгі ноги і вміння стрибати. Мій друг Флоріан сказав мені зараз, що дорогою роздобуде костюм полісмена і переодягнеться в нього. Виставу можна влаштувати тут, у цьому передпокої, а публіку ми розсадимо на сходах. Вхідні двері будуть тлом; якщо їх зачинити, отримаємо інтер'єр англійського будиночка, а відчинивши — освітлений місяцем сад. Їй-Богу, все влаштовується, неначе за помахом чарівної палички.

І, вихопивши з кишені крейду, принесену з більярдної, він провів на підлозі межу, відокремивши уявну сцену.

Як їм вдалося підготувати впродовж такого короткого терміну цю хай навіть і безглузду виставу — залишається загадкою. Але вони взялися за справу з тим безрозсудним завзяттям, яке виникає, коли в оселі панує юність. А того вечора в будинку жила юність, хоча й не всі, ймовірно, здогадалися, у чиїх очах і чиїх серцях вона палала. Як завжди буває у таких випадках, задумка ставала все безглуздішою попри всю буржуазну респектабельність її походження. Коломбіна була чарівною у своєму широченному криноліні, що підозріло нагадував великий абажур з вітальні. Паяц і Панталоне набілили собі обличчя борошном, роздобутим у кухаря, і нафарбували щоки рум'янами, теж позиченими у когось із домашніх, хто побажав (як і личить істинному благодійнику-християнину) залишитися невідомим. Арлекіна, вже зодягненого в костюм зі сріблястої фольги, повитягуваної з коробок для сигар, не без зусиль вдалося зупинити у момент, коли він ледве не розбив старовинну кришталеву люстру, намагаючись прикрасити себе її блискучими підвісками. Він, напевно, так і не відмовився б від цього задуму, якби Рубі десь не відкопала для нього підроблені діаманти, що прикрашали колись на маскараді костюм Діамантової Королеви. До речі, її дядечко Джеймс Блаунт так розійшовся, що його годі було вгамувати; він поводився, неначе пустотливий школяр. Натягнув на отця Брауна паперову ослячу голову, а той не лише терпляче зніс це, а ще й винайшов якийсь спосіб ворушити її вухами. Блаунт зробив також спробу причепити ослиний хвіст до фалд фрака пана Леопольда Фішера, але цього разу його витівка була сприйнята не настільки прихильно.

— Дядечко Джеймс надто вже розвеселився, — сказала Рубі, з серйозним виглядом вішаючи Круку на шию гірлянду сосисок. — Що це з ним?

— Він — Арлекін, а ви — Коломбіна, — відповів Крук. — Ну, а я — просто паяц, який повторює заяложені жарти.

— Краще б ви були Арлекіном, — сказала вона, і сосиски, розгойдуючись, повисли у нього на шиї.

Хоча отцеві Брауну, який встиг вже викликати оплески майстерним перетворенням подушки на немовля, було чудово відомо все, що відбувалося за лаштунками, однак він приєднався до глядачів і вмостився поміж них із виразом урочистого пожвавлення на обличчі, наче дитина, що вперше потрапила до театру. Глядачів було небагато — родичі, дехто з сусідів і прислуги. Пан Леопольд зайняв найпочесніше місце, і його хутряний комір майже зовсім загородив сцену маленькому священику, який сидів позаду нього; але чи багато при цьому втратив священик, театральній критиці не відомо. Пантоміма становила собою щось геть хаотичне, але все ж вона не була позбавлена певної привабливості — її пожвавлювала і пронизувала іскрометна імпровізація паяца Крука. У повсяденному житті Крук був просто розумною людиною, але того вечора він відчував себе всезнаючим і всемогутнім — нерозумне почуття, мудре почуття, яке приходить до юнака, коли він на якусь мить упіймає певний погляд на певному обличчі. Вважалося, що він виконує роль паяца; насправді ж він був ще автором (наскільки тут взагалі міг бути автор), суфлером, декоратором, робітником сцени і на додачу до всього ще й оркестром. Під час коротких перерв у цій шаленій виставі він у своїх клоунських обладунках кидався до рояля і тарабанив на ньому уривки з популярних пісеньок, настільки ж недоречних, наскільки й відповідних нагоді.

Кульмінаційним моментом вистави, та й загалом усього вечора, стала мить, коли двері на задньому плані сцени раптом відчинилися, і глядачам відкрився сад, залитий місячним світлом, на тлі якого чітко вимальовувалася фігура знаменитого Флоріана. Паяц затарабанив хор поліцейських з оперети «Пірати з Пензанс», але звуки роялю потонули в оглушливій овації: великий комік навдивовижу точно відтворював жести і поставу полісмена. Арлекін підскочив до нього і вдарив його по касці, піаніст заграв «Де ти роздобув такого капелюха?», — а він лише озирався навколо, з приголомшливою майстерністю зображаючи здивування; Арлекін підстрибнув ще й знову вдарив його, а піаніст зіграв кілька тактів пісеньки «А потім ще разок…» Тоді Арлекін кинувся просто в обійми полісмена і під шквал оплесків повалив його на підлогу. Тут французький комік і показав свій знаменитий номер «Труп на підлозі», який і донині згадують в околицях Путні. Неможливо було повірити, що це жива людина.

Здоровань Арлекін розгойдував його, неначе мішок, то в один бік, то в другий, підкидав і крутив, як гумовий кийок, — і все це під сміховинні звуки безглуздих пісеньок у виконанні Крука. Коли Арлекін з натугою відірвав від підлоги тіло коміка-констебля, блазень за роялем заграв «Я пробудивсь від сну, мені наснилась ти», коли він звалив його собі на спину, почулося «3 торбиною за плечима», а коли врешті Арлекін, дуже переконливо гупнувши, опустив