Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За Гете
Через ліси, через гори -
Недоле моя! -
Їде батько з своїм сином
В неділю до дня.
- Чого ж бо ти, мій синочку,
Голівку сховав?
- Гой, таточку, голубочку:
Кріль Ероль там став!
- Ні, синочку, дитя моє,-
Нічо не стоїть.
- А тото що - у коруні?
Адіть, о! Адіть!!
«Хлопчику, гоя!
Гайда зо мною:
Прекрасні гри му
Грати з тобою!
Прекрасні квіти
В моїм садочку!
Дасть тобі неня
Білу сорочку!»
Ой, таточку, голубочку,
Він мя зачіпат:
Каже, що дасть сорочечку,
Ще й будет ся грать!
- Цить, сину мій манесенький,
Цить, соколе, цить:
Тото вітер буйнесенький
У листі шумить!
«Хлопчику, гоя!
Гайда зо мною -
Возьмуть тя доньки
В танчик з собою.
Мої донечки
В Зельмана грають,
Ще й заколишуть,
Ще й заспівають!»
- Гой, таточку, голубочку,
Дивіться - оя!
Кріль Ероля пишні дочки,
Мабіть, то стоя?
- Ні, синку мій, дитя моє;
То кладений пліт -
А то верба кучерява
Під плотом стоїть!
«Хлопчику, гоя!
Гайда зо мною,-
Я тебе возьму
Силов з собою!
Твоя урода -
Моя подоба.
Рушай зо мною
В мою господу!!»
- Вай, таточку, голубочку!..
- Цить, синку мій, цить!
- Хоче мене король Ероль,
Таточку, убить!!!
- Ні, синку мій, дитя моє…
Недоле моя!..
…Не йдіть, люди, у дорогу
В неділю до дня!
Мина гори, мина доли,
Мина чорний ліс…
Батько сина неживого
Додому приніс.
Співак
За Шіллером. «Die Theilung der Erde» 43
«Ходіть, люди, ходіть, добрі,
Ходіть, мої діти! -
Каже господь милосердний,-
Поділю вас світом.
Що видите - то і ваше,
Усьо вам дарую!»
Ох, лишенько: як мурашки,
Усі ворухнулись!
Гуцул вхопив полонину,
Мужик хапнув поле,
Циган - клевець та ковало,
Дяк сів серед школи,
Жид загарбав мішок грошей,
Німець - бочку пива
І так далі, і так далі -
Усьо розфатили!..
Аж і співак шкандибає:
«А мені що, боже?»
«Ох, лишенько! А ти ж де був
Дотепер, небоже,
Що не прийшов, коли другі?»
«Я був, боже, в раю,
Щоб на тебе надивиться,
Послухать, як грають
Ті ангели білокрилі,-
От де я був, боже!»
«А що ж робить? - каже господь,-
Я вже не поможу…
Да дві речі ми остались -
І ті ти дарую:
Мій світ світлий з ангелами
І волю святую».
Прощі
За Гейне
Лежить козак молоденький
Да на хорування;
Коло його стара мати:
- Сину мій коханий!
Тепер літечко надворі,
Ідуть люди в Київ -
Іди і ти помолиться
Пречистій Марії:
Вона тебе вихворює,
Серденько загоїть!
- Нічо, мамо, нічо, сиза,
Ріднесенька моя!
Ходім в Київ помолиться
За мою Оксану…
Доле моя, доле моя!..
Мамо моя, мамо!!
…У Києві у святому
Молебень ведеться;
У Києві у святому
Там благодать ллється!
Хто на ноги нездужає,
А подужать хоче,-
Несе ніжки восковії;
Хто руки, хто очі…
А мій Іван несе серце
Із ярого воску:
«О, пречиста великая,
Ти матінко божа!
У сусіда було дівча -
Укрили коверцем…
О, пречиста ти київська,
Загой моє серце!!»
…Горить свічка на ліхтарі,
Горить, догоряє.
Лежить Іван на постелі -
Уперше дрімає;
Білу ручку - на сердечку…
Така його доля!..
А тим часом у кімнаті
Поволі, поволі
Тихі двері одчинились
Та й знов зачинились:
Ввійшла в хату божа мати,-
За нев два ангели,-
Та й поклала білу ручку
На сердечку Йвану…
Серце стало… А та ненька
Не знала - аж рано.
Осьмий поменник Тарасові Шевченкові на вічную пам’ять
И слышах глас с небесе, яко глас вод мног, и яко глас грома велика, и глас слышах гудец гудущих в гусли своя, и поющих яко песнь нову.
Апокалипсис
І Ти, Батьку, возопів нам
Таку пісню нову
Чистим серцем, чистим духом,
Чистим рідним словом.
І собрав нас свойов гуслев
У собор великий,
І здригнулись на престолах
Черлені владики,
Бо почали попускати
На залізних главах
Ті, сльозами насаджені,
Корони криваві.
І почали валитися
Ті катуші люті,
А на гробах поборників
Зелена, як рута,
Стала воля виростати,
Здойматися д горі.
Не здоймилась, затолочив
Тяжкий її воріг…
Затолочив? - Всі тирани
З усійго світа
Не годні ї затолочить,
У землю убити;
Бо вна, як озиме жито,
Корчем розростаєсь,-
А над житом пісня пієсь
І день зустрічає.
І що прийшло з того всього
Багровому звіру? -
Він Тя убив та й задумав,
Що і Твою ліру
Розбив о стовп свої тюрми.
Не розбив-єсь, кате,
Лиш ударив нев,- і тілько!
А вона, проклятий,
Задзвеніла тим сильніше -
Весь дух стрепенувся.
А ти поблід, бо проверглись
На всій святій Русі
Зачаровані сини їй,
Що закляті спали
Під нечистов твойов лудов.
Проверглись, устали
І до мечів своїх ясних
Простягнули
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поетичні твори, Федькович Юрій», після закриття браузера.