Читати книгу - "Його жага, Альбіна Яблонська"

8.2

Камілла

Було таке відчуття, що ми створені одне для одного. 

Він доповнює мене, а я наповнюю його як ємність. Великий резервуар для спраги, хтивості, сексу та бажання. Важко бути мішенню для такого стрільця, як Марсель. Якщо така людина тебе намітила в цілі — знай, вона не промахнеться. А якщо й дасть осічку, то повторить усе спочатку. Вживе заходів, відшукає тебе по слідам, як мисливець свою дичину. Причаїться в темряві, вивчатиме тебе, запам'ятовуватиме твої кроки, твою поведінку.

Він знайде твої слабкості і зробить їх перепусткою, ключем до заповітного фіналу.

Він хотів мене скувати, роздягнути і змусити замовкнути, поки пронизує болем від оргазму. І це стало реальним, коли є компромат. Є шантаж, є цей запис, камера. Божевільне відео з домашнім порно. І якщо це відео дійде до Джоша — моєму колишньому життю кінець. Він цього не пробачить, не зрозуміє. Для нього я просто помру. Тому тепер Марсель отримав карт-бланш. 

Міг робити зі мною все, що захоче. В обмін на мовчання. 

Я мовчу про зустріч з ним, а він — про відео, де я лежу з коханцем і трахаюся, мов стерво. Як кінчена хвойда. Прив'язана до свого ліжка, поки чоловік у відрядженні. І кінчаю від чужого члена у моєму тілі. 

Хіба так роблять гарні дружини? Так роблять лише потвори. І тепер я одна з таких потвор. Віддаюся, зраджую, даю йому мститися і таємно насолоджуюся щоразу, як він пронизує тремтінням, тереблячи мій клітор все швидше. І швидше.

І швидше. 

Приводячи мене у відчай. Примушуючи кусати губи, міцно-міцно стискати зуби. І благати його закінчити все без вагань. Щоб я була покарана і все забула. Щоб я знову повірила, що це сон. Що це брехня. І все несправжнє.

Тому що тільки так я зможу жити й не хотіти вбити себе за обман. Адже тільки ілюзія, самонавіювання, що нічого такого не було, все наснилося, не більше, ніж віщий сон — тільки це мені подарує спокій. Інакше правда мене доконає. 

Поки що я надто слабка, щоб визнати її як є.

— Хочу тебе трахнути при всіх, — видихнув він в область шиї. 

Прямо у горло. А потім почав опускатися нижче та нижче. Він ловив на мені язиком дрібні краплі поту, виманював із серця жар, добував із нього залишки полум'я, фантазій. Прагнення схопити його за голову, приставити її до піхви і дозволити робити з нею будь-які речі. Тільки продовжувати, не зупинятися. І вести мене до урвища, як Марсель уміє. Як Марсель і хоче. 

— Господи, який же ти виродок... — Я просто задихалася від спеки. Усі легені горіли, палахкотіли. Повітря в них було гарячим і їдким. Воно рвало альвеоли. Робило так, що серце закипало від адреналіну. — Ти просто реальний козел, Марсель... Я ненавиджу тебе, ти чуєш? Ненавиджу... і хочу, щоб ти зробив це жорстко. Швидко. А потім пішов із мого життя назавжди.

Він узяв мене за трусики і розірвав їх одним рухом. Як серветку в ресторані. Наче їх і не було на мені. Я моментально стала голою. Тканина з-під сідниць вирвалася — Марс кинув її на підлогу, наче ганчірку. І в ту ж мить як жадібний звір лизнув мене внизу, по губах. 

І це стало фатальною помилкою мого Люцифера.

О БОЖЕ. 

Тіло затремтіло в горизонтальному танці. Так шалено і солодко. Я майже не контролювала це, але кінчала мов шалена. Він довів мене до параної, а потім лише раз торкнувся язиком — і я кінчала, наче це вірус, епілепсія, припадок. Жорстко тріпотіла, віддавала в прути узголів'я тряскою, диявольським ознобом, лихоманкою. 

Мене ніби вивертало навиворіт...

Я кінчала, а Марсель накрив мене поцілунками. Лизав соски, стискав мої груди як іграшку, робив мені боляче. Примушував стогнати так голосно, що сусіди могли почути та забити на сполох. 

З Джошем я так голосно не стогнала ніколи. Ні разу. Ані на початку стосунків, ані потім. Взагалі. Тому що чоловік не вірив, що оргазм можливий у принципі. Він повторював, що клітор — просто "зайве". А справа жінки — готувати й прати. 

При цьому він не хотів дітей. Він був безплідний. І тому всі теми щодо народження дітей були забороною, темою табу. Ми це не обговорювали, цього не хотіли, не прагнули, не намагалися. І цього ніколи з ним не робили. 

Марсель був абсолютно правий — стосунки із шерифом платонічні. 

Він не міг. Він імпотент. Саме тому ми зійшлися. Він нічого не може, а я боялася це робити. Після того, що пережила з Марсом. Адже він зробив мене жінкою, а я "віддячила" йому терміном. Зоною. І ненавистю за те, що розкрив у мені всю чуттєвість, всю пристрасть і всю... любов.

Я просто не була до цього готова. Не була готова, от і все. І не змогла гідно прийняти його подарунок. Він дав мені все, дав себе. А я взяла й нагородила його чорною міткою за кохання, за почуття, за бажання мати мене, хотіти мене, тримати мене в руках і ніколи не відпускати. Як це роблять вірні, сильні люди. 

На жаль, я не одна з них. Не така сильна. Боягузка. Злякалася. І забилася в куток, заяча душа. Марс дарував мені крила, а я їх різала й палила. Поки не позбавила можливості літати нас обох.

П'ять років тому я навіть не могла думати, що він повернеться і змусить мене знову літати. Зробить так, що я відчую легкість, невагомість, відірвуся від земного і злечу, як тоді. 

Коли ми це зробили вперше. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно