Читати книгу - "Поцілунок під забороною, Ясміна Лав"

Хлопець зупиняється прямо біля моїх дверцят, натискає на ручку і прочиняє їх на кілька сантиметрів.

Якого біса він робить?!

Впевнена — хлопець пам'ятає, що я всередині.

Хоче таким чином налякати мене?

— Думаю, сьогодні я поїду додому, — тихо вимовляє Роман.

— Пф... Додому? А мені що робити? — питає Павло.

— Та все, що хочеш, — сміється Монастирський.

— Те, що я хотів, ти мені зіпсував ще вранці.

І я нагострюю вушка. Це що ж, про мене мова?

— Пашко, я тобі вже сказав. Ця дівчина — не те, що тобі треба, — фиркає Роман.

— Чого ти так не любиш її? — спокійно питає Павло.

Мені стає так гидко. Знаючи, що я тут сиджу, хлопець дозволяє собі говорити таке. Навмисне.

Для того, щоб принизити. Знову. Вкотре.

— Що ти мелеш? До чого тут люблю, не люблю? Мені байдуже на неї. Ти — мій друг, і я хочу, щоб нормальну дівчину знайшов і зупинився на ній. А Яся — не така дівчина.

— Отже, мені вона не підходить. А кому ж вона підходить? — здається, Павло образився.

— Мені їхати час. Розмову закінчено.

Дверцята голосно грюкають, і я сповзаю, майже лягаючи на сидінні.

Навіщо я взагалі сюди сідала?

Невже давно не чула гидоти у свій бік?

Після того поцілунку я думала...

Не важливо, що я думала...