Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Тоді звідки ця недуга? - стривожено спитав чоловічий голос.

— Я цілком здорова, - запротестувала я, правда не дуже переконливо та впевнено.

— У тебе немає магії, Даріє. Ти розумієш, чим це загрожує? Навіщо ти торкалася паразитарної магії?

— Я мала щось зробити... Він помирав.

Я почула важке зітхання.

— Як можеш помітити не помер. І це не через тебе, бо повторюся, у тобі нема магії.

— Я знаю... але я сама бачила, що паразит відступив. Він майже...

— Не говори дурниць!

Почулося роздратоване зітхання.

— Більше ніколи не роби так, Даріє! Просто знай, що не в твоїх силах щось змінити. Не наражай себе більше на таку небезпеку.

— Але що сталося?

— Не знаєш найпростішого? До паразиту не можна торкатися. Тому будь добра не повторюй більше своєї помилки. Цього разу я встиг вчасно, але це відібрало мої сили...

Я раптово прокинулася і не відразу зрозуміла, де знаходжуся. Незнайома стеля, незнайомі штори на вікнах. Але повернувши голову я зустрілася із зосередженим поглядом графа. Я навіть судорожно проковтнула. Це був не сон? Соур приніс мене сюди?

— Ви... — я не була певна, що уві сні був саме граф. О ні, тільки не він! Він не здатний бути таким... терплячим та ніжним, таким дбайливим! Та й як він міг проникати у мої сни? Ні, це неможливо!

Не знаю навіщо, але я машинально просканувала тіло чоловіка. У його ногах залишилися лише видимі нитки магії. Усе магполе було заповнено чорною субстанцією. Ще вчора я бачила в його ногах силу, але зараз...

— Що зі мною було? - запитала я, встаючи з ліжка, але відразу зрозуміла свою помилку. Соур так і виніс мене в одній нічній сорочці, і тепер мені було не по собі перед чоловіком.

Граф ледь помітно похитав головою. А за кілька секунд вказав на вихід. Я ще більше була збентежена і зовсім не розуміла, що відбувається. Зупинившись біля дверей, я на мить обернулася. Граф стежив за мною. Як завжди. І в його погляді цього разу було стільки... болю.