Читати книгу - "Позбав мене від нареченого, сестричко, Ольга Обська"

Розділ 16. Простий збіг

Ліза доторкнулася долонею до блискучої м'якої сріблястої тканини. Це вона — та  сукня, в якій вона збиралася зустрічати Новий рік. Принаймні дуже схожа. Вона була по-справжньому новорічною — обшита паєтками, що переливались у світлі й надавали їй особливої ​​таємничої краси.

У повсякденному житті Ліза віддавала перевагу простим практичним речам. Джинси та толстовки становили дев'яносто відсотків її гардеробу, але на новорічну вечірку хотілося вдягнути щось особливе. Цього року університетська група скинулася, щоб зустріти свято у заміському клубі, і було потрібно відповідне вбрання. Ліза ніколи не мала справжньої вечірньої сукні. І вона вирішила, що купить щось абсолютно дивовижне і шикарне — те, що западе в душу, не дивлячись на ціну.

Вона передивилася море каталогів в інтернеті, але жоден варіант не сподобався настільки, щоб обрати саме його для новорічної вечірки. І тоді Ліза накидала ескіз сама. Продумала все до дрібниць, кожну деталь. Ось тільки хто візьметься втілити її мрію у життя? Вона надіслала малюнок електронкою кільком ательє з питанням, чи не погодяться вони прийняти подібне замовлення, і отримала ввічливі відмови у зв'язку з надзвичайною завантаженістю майстрів пошиття одягу перед новорічними святами.

Але ж не йти тепер на вечірку в джинсах. Ліза знову промоніторила каталоги і цього разу все ж таки знайшла сукню, яка чимось нагадувала ту, яку намалювала її уява. Вона оформила доставку післяплатою, чекала-чекала, але сукню не привезли. Містика якась. А тепер вона тут і, якщо вірити Освальдові, чекає Лізу вже довгі роки.

Знайти логічне пояснення цьому факту не виходило, і Ліза поспіхом вигадала таку версію: все це простий збіг. Легенда легендою, а земна сукня не має до цієї легенди жодного відношення. Сукні просто схожі. Он, минулого року, наприклад, Світлана і Наталя, не змовляючись, прийшли в театр практично в однакових жовтих брючних костюмах і довго самі над собою сміялися, примовляючи, що вони як з інкубатора.

Найцікавіше, що, виявляється, логічне пояснення всьому тому, що сталося, було, і пізніше Ліза складе пазл, але поки вона ні про що не здогадувалася і зі спокійною совістю вирішила надягти сукню, якщо цього так хоче Освальд. Він був їй симпатичний, і вона не хотіла його розчарувати.

Тканина м'яко лягла по фігурі, не утворюючи жодної складочки. Ліза підійшла до великого дзеркала, щоб побачити себе на повний зріст. Аж дух захопило! Очманіти, як сукня їй личила. Вона струміла по тілу сріблястим водоспадом, підкреслюючи плавні лінії ліфа та талії. До низу колір спідниці поступово змінювався від сріблястого до чорного, створюючи витончений акцент. Плечі та руки сукня залишала відкритими, зате ноги приховувала до самих п'ят, але фантазії було де розгулятися, бо тканина окреслювала стегна при кожному кроці.

— Як я тобі? — поцікавилася Ліза у кота, який продовжував спостерігати за розвитком подій із крісла.

Якщо вона правильно розшифрувала його погляд, то, здається, щойно їй зробили комплімент.

Супроводжував Лізу на чайну церемонію Освальд. Він не приховував своєї радості, що гостя прислухалася до його прохання, і не скупився на компліменти. Вона винною не залишилася — теж сказала кілька теплих слів.

— Замок довгий час стояв порожнім, проте відчувається, що весь цей час він був у надійних руках. Тут нічого не занепало, — Ліза говорила щиро.

Коли в напівтемряві блукала тут одна, вона й не помітила, наскільки інтер'єр замку чудовий і атмосферний. Зараз всі коридори були залиті яскравим світлом, і неможливо було в захваті не крутити головою на всі боки. Вишуканий камінь, дорога деревина, позолота, ліпнина, парча.

— Ось ми й на місці, — оголосив Освальд біля чергових дверей.

Він відчинив їх і увійшов першим, щоб урочисто оголосити:

— Леді Елізабет удостоїла нас честі прийняти запрошення на чай.

І оскільки її прибуття оголосили так офіційно, Ліза вважала за краще увійти до вітальні якомога поважніше і обвести всіх присутніх найофіційнішим поглядом.

За чайним столиком уже сидів сам господар замку і двоє його гостей: Крістофер та його клацаюча супутниця. Чоловіки піднялися, щоб привітати леді. Ліза зловила на собі аж ніяк не офіційні погляди. Що поробиш? Вона дійсно виглядала сьогодні надзвичайно.

Ліза, під впливом гігарентгенів флюїдного випромінювання, що виходило від обох чоловіків, пройшла до столу. Вони синхронно підскочили аби відсунути їй стілець, позбавляючи роботи Освальда. Ідилію зруйнував не дуже щирий вигук клацаючої леді:

— Елізабет, люба, яка я рада тебе бачити. Не знала, що тебе теж запросили на пізній чай.

Клац.

— Я теж рада зустрічі, — довелося підтримати розмову Лізі.

— Я запросив леді Елізабет із її компаньйонкою не просто на чай. Хочу провести для них екскурсію замком, — Брайан виявився все ж таки спритнішим за Крістофера і саме йому випала відвойована в бою честь присунути стілець Лізи до столу.

— Моя компаньйонка приєднається трохи згодом. Вона паркує автомобіль, — пояснила Ліза.

То була чиста правда. Міранда справді відлучилася із замку, щоб підігнати до воріт залишений у лісі автомобіль.

Чоловіки повернулися за стіл. Ліза опинилася поруч із Крістофером, а Брайан розташувався навпроти. Їй подобалося, як його зелені неаристократичні чаклунські очі горять чи то від захоплення, чи то від суперницьких почуттів по відношенню до Крістофера. Але насолоджуватися цим вогнем Ліза довго не могла. Її завдання тут взагалі-то не зачаровувати Брайана, а, навпаки, дратувати. І в неї вже був готовий чудовий план, який вона збиралася негайно почати втілювати в життя.