Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Глава двадцять друга. Полон. 

Лише те, що монстрів восьмого класу було вже зачищено на цьому рівні, давало мені невеликий шанс на перемогу. Я здійнявся у повітря,  та був чи не одразу ж збитий на землю якимись крилатими потворами. Падаючи донизу я сконцентрував ауру на вістрі списа і зробив удар. Завдяки тому, що монстри підо мною були щільно скупчені, це мало гарний ефект, бо мій удар розірвав на клапті десятки з них. Упавши на суцільне місиво мʼяса з камінням, я спромігся завдати удару краплями крові по суцільній масі потвор на дальніх підступах до мене. І в той час, коли там розгорялося вогняне пекло, списом шинкував монстрів, котрі були поруч. На короткий час настало затишшя, під час котрого я прицільно нищив сотні монстрів у небі. Трохи зачистивши повітря, я спробував прорватися з оточення, щоб змінити локацію, де б хоч якась скеля прикрила мені тил, бо бій на триста шістдесят міг би для мене погано скінчитися. Можна сказати, що це мені вдалося, якщо не брати до уваги той факт, що прискорення у напрямку скель мені більше надавали удари монстрів, а не мої дії. Абияк закріпившись на широкому виступі гори, я почав нищити усіх крилатих потвор, що зграєю кинулись на мене. Моє розташування на разі надавало мені переваги, бо я встигав нищити тих, що у небі, доки ті, що на землі, дряпались скелею вгору, нищачи одні одних у товчії. За кілька хвилин небо стало зовсім вільним, і я переніс увагу на землю, та почав просто випалювати там усе що рухалось. Я був до біса втомлений, але ще більше злий на девʼятихвостого. Аби він зʼявився зараз перед мною, то я лише одним би поглядом його розчавив, мразоту. Та Луі тут не було, а були лише монстри, повне винищення яких зайняло кілька діб. 
Після битви я ще тижнів зо два збирав темно фіолетові ядра. Врешті решт - більше аніж три мільйони шостого та сьомого класів ядер було у моїх сховищах. Така кількість просто б зруйнувала ринок імперії, аби я схотів їх одночасно продати, майнула думка. Я зможу знайти їм краще застосування. 
Добре відпочивши рушив до виходу з настільки остогидлого мені підземелля. І так, я втратив пильність. Я був неуважним. І сам прийшов у пастку. 
Мене скувало закляттям, як тільки я увійшов до печери переходу нагору. Я раптом опинився начебто у сталь залитий, не міг навіть очима поворухнути. Попереду, через захисний барʼєр, до мене вийшли двоє - девʼятихвостий та голий зморщений дідок, схожий радше на тварину своїми немитими космами та брудними нігтями, що більш нагадували пазурі якоїсь собаки. 
    ⁃    Шановний Ром, я ж казав, що він прийде сюди! - вигукнув Луі. 
Я хотів облаяти, чи хоч обплювати вилупка, та не міг язиком поворухнути. 
    ⁃    Хі-хі-хі-хі, - старий гидко зареготав - ти правий, малий, ти правий…. 
Дідок підійшов до мене і штрикнув пальцем в груди. Я не бачив, я лише відчув, як його кіготь легко пробив мій захист з аури і встромився між ребер. Це було до біса боляче, але я навіть засичати від того не зміг. Замість мене завопів старий, відсмикнувши руку і махаючи нею у повітрі. 
    ⁃    Мана Бога! Це вона, це точно вона! Вона існує, я був правий! - і повернувшись до Луі скомандував. - Неси його! 
Девʼятихвостий підійшов до мене. 
    ⁃    Без образ!
Він торкнувся моєї голови і я втратив свідомість. 
Опритомнів я висячи над землею на товстому ланцюгу у якійсь печері. Мої руки були скуті кайданками, до яких було прикручений ланцюг. Інший край ланцюга був зачеплений за гак на стелі печери. Навколо гака світилася блакитна магічна печать. Я поворушив ногами і почув брязкіт ланцюга. Опустивши очі, побачив такі ж кайданки з ланцюгом на ногах. Ланцюг той, як і верхній, теж кріпився до гаку у підлозі, де також була блакитна магічна печать. Твою ж. Халепа. Я напружив мʼязи та застосував ауру, щоб розірвати кайданки, та ланцюги загорілися синім полумʼям і моментально подавили її. Я спробував ще раз з тим же результатом. Гаразд, зрозумів. Кров теж було неможливо використати, адже я не міг її запалити поруч з собою. Дідько, якого ж кола магія мене стримує? Колись вчитель казав, що маги то самі підлі істоти у цьому світі, тепер я переконався у вірності його слів на своїй шкірі. 
    ⁃    … три місяці, малий, у тебе є три місяці, після чого ти маєш повернути його мені, зрозумів?
До мене наближались Ром з Луі. 
    ⁃    Так, шановний Ром, я зрозумів ваш наказ!
    ⁃    Я вбʼю тебе, сива гнидо! - сказав я Луі, коли вони підійшли ближче - Я вбʼю тебе, та виріжу усе твоє суче племʼя! 
Я кипів від люті. Ця потвора одразу підставила мене на бій з монстрами рівня, а потім ще й пастку влаштувала. Я його точно вбʼю, якщо виживу. 
    ⁃    Ага, ага. Мені так кожен з них говорив, але здох. 
Очі девʼятихвостого зиркнули десь зліва мене. Я повернув голову і побачив кілька скелетів, що висіли так само як і я зараз. 
    ⁃    Сука звіролюдська, молись, що б так воно й було, інакше ти здохнеш так болісно, як ще жодна потвора не конала! 
Луі повернувся до дідка.
    ⁃    Шановний Ром, я маю йти. Я повернусь за три місяці. 
Він пішов до виходу з печери, а старий почав ходити колами навколо мене. 
    ⁃    І звідки ж ти такий, хлопче, та хто ти є?
У відповідь я вивільнив жагу крові, усю її спрямувавши на нього. Старий зойкнув і відбіг подалі, почісуючи лохмату голову. 
    ⁃    Хлопче, я з тобою по доброму спілкуюсь, а ти виявив до мене агресію? 
    ⁃    Здохни вже, вилупок старий, по тобі домовина давно плаче. 
Старий поворушив пальцем, після чого загорілося магічне коло перед його рукою. З темного кутка раптово прилетів металевий шкворінь і почав мене гамселити по ребрах та по голові. Втім, без жодного результату. 
    ⁃    Хі-хі-хі-хі-хі-іі! Я навчу дурних дітлахів поважати старших! Я навчуууу! 
Він відкинув шкворінь, котрий вже зігнувся дугою, і знов запитав:
    ⁃    Хлопче, так що ти є? У тобі тече Мана Бога, і не бреши мені, кажи відверто! 
    ⁃    А то що, знов побʼєш? Та сцяв я на тебе, вилупок вонючий. 
    ⁃    Хі-хі-хі-хі-хі-іі! Моле теля - дурне теля!
По ньому добре було видно, що старий несповна розуму. Він махнув рукою, знов загорілось магічне коло. Перед моїм обличчям повітря згорнулось у тугу палицю, котра почала бити мене по голові та щокам, зрештою, за кількадесят ударів та палиця звернула мені щелепу. Я міг вправити її аурою, та поки не став. Старий зупинився. 
    ⁃    То що, вправив тобі розум?
    ⁃    Исмоиии - все, що я міг сказати. 
    ⁃    Хі-хі-хі-хі-хі-іі - старий побіг до мене - зараз, зараз допоможу!
Я знов атакував його жагою крові, як тільки він наблизився. 
    ⁃    Йііііііі! - заскавчав він - Дурне теля! Дурна скотина! 
Ром розвернувся схопившись за голову і побіг з печери. Я лишився висіти наодинці. Коли вереск старого стих, я вправив щелепу аурою на місце. З рота потекла тонка цівка слини, змішаною з кровʼю. 
    ⁃    Тудум! - сказало моє серце, як тільки кров торкнулася підлоги. - Тудум!
Що? Що це таке? Я ще ніколи не відчував такої реакції організму. Я заплющив очі і зосередився. Глибоко вдихнув повітря. Дуже велика кількість мани монстрів у порівнянні з двадцять пʼятим рівнем. То де ж я зараз? Тридцятий рівень? Нижче? Я знов зосередився. На що ж так сильно зреагувала моя кров? Камʼяна підлога. Я зазирнув нижче. Все той же чорний камінь. Ще нижче, і ще… Нарешті, на глибині десятка метрів я відчув, ні, навіть побачив, потужну ріку мани монстрів. Мана була не не газоподібна, як на двадцятих рівнях, а сконденсована, рідка як вода, вона текла кудись широкою рікою прямо під моїми ногами. 
Святі їжачки! Та на якому ж я рівні? Я хочу цю ману, зрозумів я. Я хочу її усю! Я спробував ударити аурою по підлозі, щоб розтрощити камінь, та магічна печать активувалася знову і розвіяла удар. Гаразд. А якщо потихеньку? Я акуратно витягнув волосок аури і опустив його на підлогу. Нічого не сталося. Тоді провів його через товщу скелі до самої ріки і там підірвав. Невеликий камінець, розміром з горіх відірвався від скелі і його понесла ріка. Спрацювало! 
Наступні два дні я продовжував висіти на ланцюгу наодинці, та лупати ту скалу. Діло йшло, хоча й повільно. Я бачив, як рівень мани піднявся майже на метр до мене, що радувало та давало надію вирватись з пастки, адже, якщо втопити нижню магічну печать і поглинути ту ріку мани… У мене точно зʼявиться шанс!
На третій день дідок знову повернувся до мене. Я перестав лупати скелю, як тільки відчув його кроки. 
    ⁃    Хлопче, готовий говорити? 
Що робити? Знову пручатись, чи спробувати витягнути з нього якусь інформацію?
    ⁃    Старий, давай баш на баш? Одне питання з тебе, одне з мене, і починаю я. 
    ⁃    Хі-хі-хі-хі-хі-іі, телятко стало лагідним! А давай, питай що хочеш! 
    ⁃    Гаразд. Я вже знаю, що ти Ром, і що ти маг. Ти маг якого кола? 
    ⁃    Вірно кажеш. Восьмого. Хто ти Аней? Ти людина?
    ⁃    Це два питання, не порушуй домовленості, якщо хочеш відповідей. Я відповім на друге. Так, я людина. Чому ти мене впіймав? 
    ⁃    Хі-хі-хі-хі-хі-іі, яке розумне теля! Добре, добре… Ти мені цікавий, у тобі тече Мана Бога! Звідки вона у тебе? 
    ⁃    Мана Бога? Старий, та в тебе дах потік, я не маг, я Бойовий Предок, я не володію магією. Можеш перевірити, я не маю жодного кола мани. Що таке Мана Бога? 
    ⁃    Ти не відповів на моє питання! - старий розлютився - Звідки вона? Звідки Мана Бога в твоїх венах! 
Він підбіг до мене і встромив пальця у моє стегно. А закричав і щосили луснув його жагою крові. 
    ⁃    Іііііі - заверещав Ром витираючи з носа кров. 
Він скоса зиркнув на мене і побіг з печери, бубонячи собі щось під ніс. Я як міг залатав аурою дірку у стегні. Кілька біло-золотих крапель впало на магічну печать і моментально піднялись догори парою. От же тварюка скажена! Але ще кілька таких ударів, і я його хворі мізки на бовтанку перетворю. Я повернувся до длубання скелі під ногами. 
Ром знову повернувся через кілька днів. 
    ⁃    Ти збрехав мені! Ти вдарив мене! Ти обіцяв, що ми домовились, і вдарив мене! 
По його брудним щокам котились сльози, мов у дитини. Йо, та в нього дах зовсім потік. 
    ⁃    Старий, ти мені ногу проштрикнув, так що сам винен. 
    ⁃    Ти мене вдарив… вдарив! 
    ⁃    Добре, Ром, я тебе вдарив. Давай забудемо це і почнемо спочатку. 
Старий ходив зі сторони у сторону та чухав голову. 
    ⁃    Гаразд. Звідки у тебе Мана Бога? 
    ⁃    Я не знаю, що таке Мана Бога. Можеш пояснити? 
Очі дідка блищали, він щось думав, але я взагалі не розумів що. 
    ⁃    Добре, здається, ти настільки дурний, що цього вже не виправити, тож я дещо розповім. - він зупинився і повернув голову до мене - Мана Бога це те, що я вивчаю останні кількасот років, це праця мого життя! І вона тече по твоїх венах. Це мана так званого Старого Бога, предтеча усієї магії світу, так би мовити. Вона і є магія в своєму первісному стані! Так звідки вона у тебе? 
Він дивився на мене не зводячи очей. Намагаючись мати як найчесніший вигляд, я сказав:
    ⁃    Не знаю. Я вже таким зʼявився на цей світ. Ти кажеш, що моя кров то магія в своєму первісному стані. Але чому я не можу використовувати магію? Я багато разів намагався створити закляття хочаб першого кола, але я зовсім не відчуваю магію. Так що ти помиляєшся, немає у мені ніякої Мани Бога. 
    ⁃    Ти ідіот! Зовнішні магічні кола то милиці магів, тобі вони не потрібні, вони мають бути у тобі, бо ти і є магія! Дай! Дай мені краплю крові, я хочу її вивчити!
Кола у мені?! Що він верзе. 
    ⁃    Гаразд, тримай!
Я вичавив краплинку крові з пучки і махнувши пальцем пожбурив її у нього. 
    ⁃    Та не в руки, дурень! Моя магія часу вмить руйнує будь що, що мене торкається! 
Ого! А оце вже цікаво і небезпечно. Старий якимось закляттям перехопив краплю і тримав її у повітрі біля своїх очей. 
    ⁃    Дивовижно! Це диво! Я не помилявся, я ніколи не помилявся, вона існує! Хі-хі-хі… Хі-хі-хі-хі…
Він побіг геть з печери.  Ну що ж, удачі! Я злісно вишкірився, коли почув звук вибуху і жалісне скавчання старого вилупка. Краплю я йому дав не маленьку. Гадаю, він не скоро повернеться. Я повернувся до длубання скелі під ногами. 
Дні йшли за днями, я працював, старий не приходив, що було мені лише на руку. Діло просувалося і я вже відчував, як ріка мани тисне знизу на камінь, змушуючи його тихо тріщати. Можна вже було помітити, як потроху золотий туман суне шпаринами з підлоги. Раптом я відчув, як Ром наближається до печери. 
    ⁃    Аней! Чому?! Чому твоя Мана Бога не стабільна? Що з нею не так? 
Вигляд він мав кепський навіть через два тижні після вибуху. 
    ⁃    Ром, - я спробував заспокоїти того хворого - заспокойся і поясни, що сталося. 
    ⁃    Мана, твоя мана вибухнула, коли тільки я відійшов від печери! Що з нею не так? 
Може його надурити? 
    ⁃    Ром, я точно тобі не скажу, але в мене є припущення…
    ⁃    Кажи! 
    ⁃    Гадаю, це тому що твоя магія подавила мою ауру. Бо раніше усе було гаразд. 
Дідок завмер, щось метикуючи. 
    ⁃    Ні ні ні ні, ти хочеш мене обдурити! Ти хочеш мене вбити! Я бачу це!
От стара гнидо, мізки що кисіль, а це зрозумів. 
    ⁃    Ром, ми ж майже друзі, я не хочу тебе вбивати, я і справді думаю, що проблема у цьому. 
    ⁃    Ти брешеш! Ти брешеш мені! Дай мені ще крові!
Старий стрибнув до мене, та я щосили тріснув жагою крові по його мізках. 
    ⁃    Иииііі… Ииииіііі - Ром катався по підлозі вхопившись за голову. 
З його носа, очей та вух текла кров, руками він рвав волосся на голові. Не припиняючи скавчання він відповзав від мене до виходу з печери. 
    ⁃    Здохни вже, вилупок! - побажав я йому услід і продовжив лупати скелю. 
За кілька годин підлога у печері почала гучно тріщати, жовта пара інтенсивно виривалася назовні, конденсуючись на стінах та стелі, тонкими цівками стікаючи потому на підлогу. Магічна печать під моїми ногами почала втрачати свій блиск та слабнути у місцях, де невеличкими калюжами зібралася мана монстрів. Я смикнув ногами раз, другий… Гак потроху почав вилазити з каменя, розкришуючи його навколо себе. Я ще раз, зібравши усю ауру що міг у ногах, смикнув його нагору. З гучним вибухом гак відірвався від підлоги, зламавши останні сантиметри скелі, і мана, величезним фонтаном ударила вгору аж до стелі, поглинувши мене усього у собі. Нарешті! Я вивільнив ауру і розірвав кляті кайданки на ногах та руках і впав униз, прямо у ту золоту річку, що широким потоком виривалася з-під землі. Я в ній парив і поглинав. Кожен мій мʼяз почав процес перетворення. Повільні мʼязові волокна, швидкі мʼязові волокна, безліч сухожиль - усе це змінювалося за лічені хвилини!  Я відчув, як ось-ось настане момент прориву. Хвилі сили здіймали бризки рідкої мани навколо мене, бʼючи у стіни печери так, що вони кришились та тремтіли, зі стелі почали зриватись величезні брили каменю та падати униз. 
    ⁃    Ні! Ніііі! 
Зі входу печери пролунав крик Рома. 
    ⁃    Моя Мана Бога! Вона моя! Віддай її мені!
Схиблений дід спробував йти у мою сторону проти потоку мани і намагався накладати якісь закляття, та через шалений ураган мани у печері то все було марно. Я бачив, як, попри його захист, мана монстрів почала розʼїдати йому шкіру та плоть, оголюючи тельбухи, але він вперто намагався дістатися мене. 
Товстий промінь вдарив угору, пробивши стелу і полетів далі у небо. Я бачив, як склалася, немов карточний будинок печера навколо мене, як палають мільярди комах в небесах, занурюючи рівень у цілковиту пітьму…
Коли все стихло я спустився на землю. Річка ще витікала з землі, але вже не товстим потоком, а лише тонкими струмочками. Я озирнувся навколо, і знайшовши гідний уламок скелі та насунув його на отвір у землі, надійно перекривши шлях мані. Можливо, це місце мені ще знадобиться. 
Бойовий Предок вищого ступеня! Я зробив це! 
На диво, старий Ром був ще живий. Його тіло, перетворене маною монстрів та вибухом від мого прориву на дрантя, ще сіпалось. Я підійшов ближче і подивився у його вирячені очі без повік. Він намагався щось мені сказати, та з розірваної горлянки чулося лише нерозбірливе белькотіння. 
    ⁃    Кожне діло потрібно довести до завершення! 
Повторив я за вчителем і ворухнув вказівним пальцем, від чого мізки схибленого старого мага розкидало на кілька метрів навкруги.