Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

незалежно від того, скільки віків і скільки світів відокремлюють його від Аслана. І тому, хоч вона була наповнена подивом, вона по-справжньому не здивувалася й не була шокована, коли несподівано молода жінка з добрим, чесним обличчям вийшла невідомо звідки і стала поруч неї. Поллі відразу зрозуміла, що це дружина власника кеба, викликана з нашого світу не набридливими магічними кільцями, а швидко, просто й лагідно, і вона прилетіла сюди, як пташка летить до свого гнізда. Молода жінка, певно, саме прала одяг або білизну, бо мала на собі фартух, її рукави були закасані до ліктів, а на руках у неї лишилися шматки мильної піни. Якби вона мала час одягти свій найкращий одяг (її найгарніший капелюшок прикрашали штучні вишні), вона здалася б страхітливою. А так вона була досить милою.

Звичайно, вона думала, що їй сниться сон. Саме тому не кинулася до чоловіка й не запитала, що за чудеса з ними відбуваються. Та коли вона подивилася на Лева, то засумнівалася в тому, що це сон, хоч із якоїсь причини не здавалася дуже наляканою. Потім вона ледь-ледь уклонилася, бо деякі сільські дівчата тоді ще знали, як це робиться. Після цього підійшла до власника кеба, взяла його за руку й стояла там, озираючись навколо з дещо сором’язливим виразом.

— Діти мої, — сказав Аслан, дивлячись на обох. — Ви будете першим царем і царицею Нарнії.

Власник кеба здивовано роззявив рота, а його дружина густо почервоніла.

— Ви тут правитимете й дасте імена всім цим створінням і творитимете правосуддя між ними й захищатимете їх від їхніх ворогів, коли вороги з’являться. А вороги з’являться, бо зла Відьма існує в цьому світі.

Власник кеба зробив два або три ковтальні рухи й прочистив горло.

— Я прошу у вас пробачення, сер, — сказав він, — і дуже вам дякую (моя місус мене, звичайно, підтримає), але я не той чоловік, який би годився для роботи такого штибу. Я не здобув ніякої освіти, ви ж розумієте.

— Ти вмієш користуватися лопатою, орати землю й вирощувати з неї урожай? — запитав Аслан.

— Так, сер, таку роботу виконувати я вмію. Мене з дитинства привчили до неї.

— А чи зможеш ти правити цими створіннями по-доброму й справедливо, пам’ятаючи, що вони не раби, як німі тварини в тому світі, де ти народився, а Звірі-які-Вміють-Розмовляти й вільні створіння?

— Я розумію вас, сер, — відповів власник кеба. — Я спробую ставитися до всіх справедливо.

— А ти навчиш своїх дітей та онуків поводитися так само?

— Я зроблю для цього все можливе, сер. Правда ж, Неллі, ми це зробимо?

— І ти не матимеш улюбленців ані серед своїх дітей, ані серед інших створінь, не дозволятимеш одному підкоряти іншого або ставитися до нього брутально?

— Я ніколи не став би терпіти такої несправедливості, сер, і це правда. Я суворо карав би кожного, кого зловив би на таких порушеннях, — сказав власник кеба. (Протягом цієї розмови його голос звучав повільніше й твердіше. Він був більше схожий на той селянський голос, яким він розмовляв, коли був малим хлопцем, і значно менше на гострий і швидкий голос тих, хто базікає лондонською говіркою — кокні.)

— А якщо на твою країну нападуть вороги (бо вороги прийдуть) і спалахне війна, чи будеш ти першим у нападі й останнім при відступі?

— Знаєте, сер, — дуже повільно відповів власник кеба, — чоловік ніколи не знає, як він поведеться, поки не випробує себе. Щодо мене, то характер у мене, либонь, досить м’який. Якщо я коли-небудь і воював, то лише кулаками. Я спробую — тобто я маю надію спробувати — виконати все, що вимагається від мене.

— У такому разі, — сказав Аслан, — ти готовий зробити все, що вимагається від царя. Твоя коронація відбудеться скоро. І нехай будеш благословен ти і твої діти, і твої онуки, одні з них стануть царями Нарнії, а інші — царями Древляндії, країни, що лежить он там, за Південними горами. Я вітаю й тебе, маленька Дочко, — тут він обернувся до Поллі. — Чи вибачила ти Хлопцеві те насильство, яке він учинив над тобою в залі Образів у порожньому палаці проклятого Чарна?

— Так, ми все залагодили, — сказала Поллі.

— От і гаразд, — погодився Аслан. — А тепер поговорімо із самим Хлопцем.

Розділ 12

Пригоди Аґруса

Діґорі тримав рот міцно стуленим. Він почувався дедалі більш ніяково. Лише сподівався, що в будь-якому разі він не заплаче й не вчинить нічого безглуздого.

— Сину Адама, — сказав Аслан, — чи готовий ти залагодити зло, якого ти завдав моїй чудовій країні Нарнія в той самий день, коли вона народилася?

— Я не знаю, що я можу зробити, — сказав Діґорі. — Ви ж бачите, що цариця втекла й…

— Я запитав тебе, чи ти готовий, — наполягав Лев.

— Так, — відповів Діґорі. Удруге в нього виникла дика думка сказати: «Я спробую допомогти вам, якщо ви пообіцяєте допомогти моїй матері», — але він вчасно зрозумів, що Лев не з тих осіб, із якими можна торгуватися. Та коли він сказав: «Так», то подумав про свою матір і подумав про ті великі надії, які він мав, подумав і про те, як вони поступово вмирали, і в його горлі утворився клубок, а в очах виступили сльози, і він випалив: — Але благаю вас, благаю, чи не можете ви дати мені засіб, який врятує мою матір?

Доти він дивився на великі лапи Лева й величезні пазури на них; тепер, у своєму розпачі, подивився на його обличчя. Те, що він побачив, здивувало його більше, аніж що завгодно в його житті. Бо брунатно-руде обличчя нахилилося до його власного обличчя й (о чудо з чудес!) в очах Лева стояли великі осяйні сльози. Вони були такі великі й блискучі порівняно зі сльозами Діґорі, що йому здалося, ніби Лев відчуває більший жаль до його матері, ніж він сам.

— Сину мій, сину мій! — сказав Аслан. — Я знаю, що в тебе велике горе. Лише ти і я знаємо про це в цьому світі. Будьмо добрі один до одного. Але я ж повинен подумати про сотні років у житті Нарнії. Відьма, яку ти привів у цей світ, знову прийде до Нарнії. Але вона ще не з’явилася. Я хочу посадити в Нарнії дерево, до якого вона не посміє наблизитися, і це дерево захищатиме Нарнію від неї протягом багатьох років. Тож ця країна матиме тривалий світлий ранок, перш ніж будь-які хмари затулять сонце. Ти повинен дати