Читати книгу - "Бурштиновий Меч 1-6, Ян Фей"

на шматки розбитої землі, що плавають у порожнечі. Полум'я в центрі світу вже не палало люто, і воно постійно випромінювало золоте світло на всі боки. Палаюча річка затихла, і лава перестала текти. Вогняна температура повільно згасла, і лава перетворилася на випалені чорні та холодні скелі.

Стихія, здавалося, втратила свій дім і розгублено блукала у величезному просторі.

,

Казковий принц Лютня теж подивився на цю сцену і тихо промовив

.

Пожежу ліквідовано.

.

Наш світ поринув у темряву.

.

Але одного разу.

.

Він знову спалахне.

.

Ропар кивнув.

Вони вдвох обережно відсунули величезний камінь від центру магматичної річки, яка вела в підземний світ. Це місце спочатку було ядром усього світу Річки Палючої Спеки, витоку всіх річок. Вогняне зернятко, яке випромінювало нескінченне світло і тепло, горіло тут, як сонце.

Але тепер у величезному просторі залишилася лише темрява.

.

Тихі кроки ступали по розтрощеному камінню, коли вони повільно просувалися вперед у залі, поки не зупинилися перед вівтарем. На обпаленому вівтарі, на гладенькій, як дзеркало, поверхні був вставлений чорний кристал. У самому центрі кристала начебто була темно-червона пляма світла.

Вогняне насіння. Ропар описав це слово в дещо сакральному тоні. На мові Вогняного Кігтя Ящірка вогонь сам по собі означав священний.

Проявивши закон Тіамат, джерело смертного вогню, тобто силу закону Платохода, маленька фея Лютня сіла на його Сіель окі плечі і серйозно відповіла: Найвища спадщина Світу Вогненних Стихій. Хоча він погашений, ми точно можемо його знову запалити.

.

Лорд ящірки Вогняного Кігтя кивнув.

Він ступив крок уперед, схопив кристал, і золоте полум'я вирвалося з призматичних зіниць ящірки.

.

Колода карт називалася .

.

Земля злегка здригнулася.

.

Навіть Фіяс і Малорча, які перебували далеко в мілководді, помітили ненормальність у Світі Вогненних Стихій. Жінка і олень одночасно підняли очі, вдивляючись у далечінь. Хоча в мілководді вже не було хвиль, і вода світу текла з усіх боків у порожнечу на потрісканій землі, далекі сріблясті та пливучі хмари були схожі на море. Краса мілкого моря все ж не поступалася жодному місцю в цьому світі.

.

Стихії здригнулися, і чотири світи стихій резонували один з одним, немов це був крик нового життя.

.

Вперше після падіння Чорного Місяця, після втрати закону Тіамата, всі речі і стихії в кордоні стихій вперше відновили свою життєву силу.

Бачиш, Малорча! — здивовано вигукнув Фіяс. Воно відроджується, мілководне море відновлює свою життєву силу!

.

Це буде тривалий процес. Можливо, ми всі перетворимося на попіл у потоці часу, і він вже не повернеться до того, що було в минулому, – спокійно відповів Малорча.

Але надія все ще є, чи не так?

.

Малорча кивнув головою.

.

Ходімо, Малорча, — сказав Фіяс у піднесеному настрої. Все завдяки Священному Мечу Неглибокого Моря Його Милості. Отримавши Спадщину Мілководного Моря, ми можемо допомогти йому ще більше.

.

Але Малорча не просунувся вперед.

Фіяс відчула ненормальність свого супутника і дивно подивилася на нього. Що це?

.

Кришталевий олень тупо дивився вдалину. У тріщинах на стіні погойдувалася на вітрі крихітна квітка. Це було лускате стебло, гроновидна суцвіття і дві Квітки Зірок на одному стеблі, що охороняли один одного на вітрі.

.

Це була сцена, яку він бачив багато років тому.

.

Сльоза ковзнула з краю оленячого ока.

Осідлавши ріг Малурча, Фіяс на мить був приголомшений. Вона сказала недовірливим тоном: Що?

,

З недовірою вона сказала: «Це квітка зірок міс Тата»

.

Здавалося, що нескінченна війна закінчилася.

.

Коли величезна просторова аномалія повільно закрилася під атакою заклинань Бугів, всі кинули зброю в руки і довго стояли перед розбитими стінами Рушти. Народ Круз втратив тут землю своїх предків, а сьогодні повернувся сюди.

Високі верхівки дерев Вальгалли сяяли на полі бою. Світлі Духи сигналізували всім. Передбачалося, що через десять годин фортеця знову почне телепортуватися, і цього разу її пунктом призначення буде повернення до Еруїна.

.

Жителі Еруена святкували і раділи. Бо після тривалої війни воїни нарешті могли повернутися на батьківщину. Хоча могли бути й небезпечніші ситуації, всі прагнули повернутися додому. Майже три роки вони довго не бачили своїх батьків, дружин і дітей.

.

Ностальгія за близькими та рідними перевершила всі сильні почуття. Звичайно, вони також повинні були повернути на батьківщину своїх співвітчизників, які загинули на полі бою, щоб їхні душі могли повернутися на батьківщину.

ó

Коли флот Тонігеля також зібрався в небі, два інших флоти, флоти Крус і Хейзел, повернулися в унісон і салютували воїнам з королівства Еруїн своїми прапорами. Це була повага і вдячність, яку не потрібно було описувати словами. Стародавня цивілізація відродилася в руках смертних.

.

У Вальгаллі.

Хіпаміра від радості сіла на лавку і зосередилася на речі, що стояла перед нею. Шестикутна медаль, схожа на якусь оболонку. Вона трохи неохоче відкладала його, тому що ця медаль була спеціально виготовлена для неї Святим Вогняним Собором на знак визнання її великого внеску в цю війну після того, як вона порадилася з власною думкою.

.

Це була, мабуть, єдина медаль прибульців у цій війні.

Вероніка трохи дивно подивилася на дівчинку і запитала очима Фрею, чи справді їй так подобається ця штука?

Ну і Фрейя, звичайно ж, знала дивне захоплення жриці Величної Богині Гори. Говорили, що жриця Хімілуда мала більш-менш іншу естетику, ніж звичайні люди. Їм подобалися ці товсті і тверді речі, наприклад, гірські скелі. У відповідь на запитання Вероніки вона змогла лише безпорадно кивнути.

.

У всякому разі, поки міс Хіпамірі це подобається, Вероніка посміхалася. Вона вбила трьох синів Левіафана в останній битві при Рушті і вирішила для нас велику проблему. Зараз люди запитують про особистість цієї жриці. Якби не домовленість з Брандо, ми б точно дозволили їй бути героєм.

Підняти бойовий дух? — запитала Фрея.

Вероніка кивнула. Ця війна занадто довга, а зараз це лише тимчасовий кінець. Нам ще належить розділити наші сили, щоб продовжити наступ на плато Хейзел. З іншого боку, час наближається.

?

Почувши це, вираз обличчя Фреї став трохи важким. Війна неминуча?

.

Я не думаю, що це занадто далеко. Союзні війська демонів і вельмож вже приєднали Елеранту, і вони в одну мить підуть на південь. А на півдні, хоча Сутінкова армія на півдні Моря Мертвого Місяця не зробила жодного руху після битви при Мадара Фінхотос, з півдня не так давно прийшла звістка про те, що Темне Святилище в