Читати книгу - "Зона покриття"

лишилося помади, спантеличувала своєю дорослістю. Він подумав, що Аліса виглядає як кіноактриса кінця 1940-х, що грає світську левицю на межі нервового зриву. Крихітну кросівку вона поклала перед собою на стіл і розкручувала її одним пальцем. З кожним обертом черевичка шнурки злітали вгору і цокали. Клай сподівався, що вона скоро заб'ється в істериці. Що довше вона триматиметься, то гірше буде, коли її нарешті прорве. Її вже трохи відпустило, але цього було геть не досить. Дотепер він був єдиним, хто найбільше давав вихід своїм почуттям.

— Не думаю, що людям варто бачити нас тут, усередині, от і все, — відповіла вона й легенько підштовхнула кросівку. Ту, яку вона називала «бебі-найкі». Кросівка закрутилася. Шнурки підскочили і цокнули об Томів відполірований до блиску стіл. — Думаю, це може бути... погано.

Том подивився на Клая.

— Може, вона й має рацію, — сказав Клай. — Мені не подобається, що наш будинок — єдиний освітлений на весь квартал, дарма що світло в глибині.

Том підвівся і без зайвих питань затулив штори над мийкою.

У кухні було ще два вікна, тож він і їх завісив. Повертаючись до столу, Том змінив маршрут і зачинив двері, що вели з коридору до кухні. Аліса крутила перед собою на столі «бебі-найкі». У нерівномірному світлі гасової лампи, увімкненої на повну потужність, Клай побачив, що кросівка була рожево-пурпурова. Такі кольори могли привабити тільки дитину. Кросівка крутилася й крутилася. Шнурки злітали і цокали. Сідаючи, Том подивився на це і насупився, а Клай подумки наказав йому: «Скажи їй, нехай забере це зі столу. Скажи їй, що ти не знаєш, де воно було, і не хочеш, щоб воно лежало на твоєму столі. Цього буде досить, щоб вивести її з цього стану, і ми зможемо помалу подолати це. Скажи їй. Думаю, вона хоче, щоб ти їй це сказав. Вона тебе провокує».

Але Том тільки витяг бутерброди з пакета — ростбіф і сир, шинка і сир — і ощадливо розділив їх. З холодильника він дістав глечик чаю з льодом («Досі дуже холодний», — оголосив він) і висипав залишки з пакета із сирим м'ясом у котячу миску.

— Він на це заслуговує, — сказав він, мало не виправдовуючись. — А без електрики воно все одно зіпсується.

На стіні висів телефон. Клай зняв трубку, але це була чиста формальність, тим більше що зараз у трубці не було чутно навіть гудка. Апарат був мертвий як... як Бізнес-вумен там, біля Бостон-Коммон. Він сів за стіл і заходився їсти бутерброд. Попри відчуття голоду, апетиту не було.

Аліса тричі відкусила від свого бутерброда і поклала його на стіл.

— Не можу, — сказала вона. — Не зараз. Мабуть, я занадто втомлена. Хочу спати. І скинути нарешті цю сукню. Вмитися, мабуть, не вдасться, в усякому разі не так, як слід, та я ладна що завгодно віддати, аби тільки скинути цю кляту сукню. Вона смердить потом і кров'ю. — Вона крутонула кросівку, що закружляла біля зіжмаканого паперу, на якому лежав ледь початий бутерброд. — І моєю матір'ю вона пахне. Її парфумами.

Якусь хвилю всі мовчали. Клай почувався геть розгубленим. Він миттєво уявив картину: Аліса без сукні, у білому ліфчику та трусиках, з широко розкритими й глибоко запалими очима, у яких більше немає життя, що робить її схожою на паперову ляльку. Уява художника, завжди кваплива і послужлива, домалювала до плечей і ніг зображення паперові ярлики. Воно шокувало, але не через свою сексуальність, а через її нестачу. Десь удалині, дуже тихо, зі слабким звуком фуумп щось вибухнуло.

Том порушив мовчанку, і Клай був йому безмежно вдячний за це.

— Б'юся об заклад, що мої джинси тобі підійдуть, якщо ти підкотиш їх унизу. — Він підвівся. — Знаєш що, я думаю, у них тобі буде навіть прикольно — так виглядав би Гек Фіни у «Великій ріці»[18], якби її поставили в школі для дівчаток. Ходімо нагору. Я викладу речі, які ти зможеш одягти вранці, а спати ми тебе покладемо в кімнаті для гостей. У мене повно піжам, цілий клондайк. Хочеш взяти лампу?

— Але... Може, вистачить ліхтарика? Як ти вважаєш?

— Так, — підтвердив Том. Він узяв одного ліхтарика, а іншого дав їй. Коли вона взяла зі столу маленьку кросівку, він, схоже, збирався щось сказати, але потім передумав. — Можеш ще й помитися. Можливо, води буде малувато, але в трубах все одно щось залишилося, хоч і немає електрики. Миску набрати зможемо, я впевнений. — Він подивився на Клая через її голову. — Я завжди тримаю в підвалі ящик із пляшками води, тому пити нам буде що.

Клай кивнув.

— Гарних снів, Алісо, — сказав він.

— Тобі теж, — нерішуче відповіла вона, а тоді ще більш непевно додала: — Приємно було познайомитися.

Том відчинив перед нею двері. Промені їхніх ліхтариків затанцювали у темряві, й двері знову зачинилися. Клай чув їхні кроки на сходах, а тоді над головою. Почув, як тече вода. Він чекав, що ось-ось почує шум у трубах, але вода перестала текти ще до того, як пішло повітря. Миску, як сказав Том, — от і все, що їй вдалося ' набрати. Клай теж хотів змити з себе кров і бруд — і Том напевно, думав він, гадаючи, що на цьому поверсі також мусив бути туалет, і якщо Том у своїх особистих звичках був так само охайний, як і у ставленні до власної персони, то вода в унітазі мусила бути чистою. А крім того, звісно, залишалася ще вода в бачку.

Рафер стрибнув на Томів стілець і почав умиватися в білому світлі гасової лампи. Його муркіт не могло заглушити навіть невпинне тихе шипіння лампи. На думку Рафа, життя й досі було спокійним.

Клай подумав про те, як Аліса крутила крихітну кросівку, і майже ліниво прикинув, чи може у п'ятнадцятирічної дівчини статися нервовий розлад.

— Не будь дурником, — звернувся він до кота. — Авжеж, може. Таке трапляється на кожному кроці. Фільми про це очолюють хіт-паради тижня.

Рафер глянув на нього своїми мудрими зеленими очима і знову заходився облизувати лапу. «Ще щось мені розкажи, — наче промовляли ці очі. — Тебе у дитинстві лупцювали? Думав про те, щоб пересипати з матір'ю?»

Вона пахне моєю матір'ю. Її парфумами.

Аліса як паперова лялька, з ярличками, що стирчать з плечей і ніг.

«Не