Читати книгу - "Оленіада"

І...

Невимовна туга за Зоєю несподівано вдарила в мозок і знесла його, як блискавка зносить верхів’я сторічного дуба.

Василенко обережно заклацнув покришку валізи.

І почав думати...

* * *

...Отже, грім у вигляді знайденого документа грянув.

Але важко із впевненістю сказати, з чого саме почалася буря.

Тому краще звернутися до свідчень парламентського літописця, перу, а точніше — клавішам якого належали десять томів бестселера «Під знаком фактів і реалій. Житіє Великого».

Отже, приблизно, якщо вірити «Житію...», це виглядало так...

Дочитавши останню сторінку Умберто Еко, Великий із жалем закрив сторінку «Маятника Фуко», без якого і ранок для нього був не ранок, і в задумі поглянув за вікно.

Там сходило сонце.

«Яке гарне сонце... — подумав Великий Тато. — Як воно гарно сходить! Аж ген-ген за небокраєм уже чутно, як легкий грудневий вітерець несе по безкраїх просторах радісне цвірінькання перших пташок. Десь далеко відгукуються цим співам рівномірне гудіння бджіл, крекіт диких качок, шурхіт мишей-полівок. І в усьому цьому хорі, що озвучує початок трудового дня, вже народжується потужний дев’ятий вал доленосної праці!»

Великий підійшов до вікна і добрим батьківським поглядом окинув скромні гектари своєї заміської хатинки.

«О! Скільки справ... — знову подумав він, з жалем поглядаючи на полиці з книжками, які він встиг прочитати за своє насичене подіями і боротьбою за краще майбутнє всіх своїх нащадків життя, і ніжно погрозив пальцем багатотомнику Шекспіра: — Почекай, Вільяме, я до тебе ще доберуся! В оригіналі! Ех, житіє моє... На себе часу не вистачає!»

А справ дійсно було багато!

Треба було об’їхати всі свої лани, озера, ліси і пасовиська, обгороджені великим китайським муром, перевірити стайні і рибні господарства, підготуватися до партії в крокет з іноземними гостями. Та так, щоб не залишитись у програші. А що воно, той крокет, треба ще дізнатися. Чи не підсунуть йому в тому гаморі якийсь підступний документик на підпис?..

Ранок дійсно був гарним, повідомляє далі літописець, і Великий Тато вирішив прогулятися на самоті — не будити снайперів, що куняли на деревах, не повідомляти охороні. Він полюбляв ці вранішні години, коли ніщо і ніхто не заважав тихому плину радісних думок.

У гарному настрої, здолавши кілька кілометрів утрамбованої відбірним ечиначушем стежки, він опинився перед стайнею.

Брама була прочинена.

— Ну як тут, у стайнях?! — розчуленим тоном гукнув він у прохолодну темряву.

На цьому місці літопис уривається пасажем про чудовий ранок, котрий привів країну до того піку подій, за яким і грянула буря, несподівано зіпсувавши повільний плин епохи ПСК.

Одне слово, з темряви і випарів оленячого дихання випірнула нечесана фігура.

І на благодушний вигук господаря пролунала та брутальна відповідь, котра не увійшла до «Житія...»:

— А ось тобі — стайні! — сказала фігура, характерно зігнувши в лікті праву руку і хряснувши по ній ребром долоні лівої.

Від несподіванки Великий навіть не встиг свиснути у свисток, котрий завжди тримав у роті напоготові.

А фігура, відчувши свою повну безкарність, швидким рухом прочинила браму, свиснула, ляснула, крякнула — і з темряви прямо на Великого поперло все оленяче поголів’я. Той ледве встиг притиснутися до паркану, як табун помчав повз нього, збиваючи під собою ечиначуш і зносячи на своєму шляху скульптури трипільських богів.

Набравши потрібної швидкості, олені перескочили загорожу китайського муру. І — ген-ген! — зникли за небокраєм.

Так усе почалося чи не так, але сталося те, що сталося.

Кажуть, що разом з оленями втік і підступний оленяр, особа якого так і лишилася невідомою...

* * *

...Днем пізніше в павільйоні «Єдиного Національного У-ПС» готувалися до екстрених теледебатів «Відвертий діалог з народом».

У студії зібралися чи не всі ведучі найпопулярніших програм.

За круглим столом на чолі з Родріго де Ля Шус ле Блан де ла Кальвадосом зліва направо сиділи Олена Прекрасна, шеф-кухар кулінарного шоу «Жуй-жирій!», спортивні коментатори програми «Звужені та кмітливі», ведучий сімейного тренінгу «Бачили очі, що купували», двоє коміків зі «Сто першого кілометра» та постановник шоу «Гарцюють всі!».

Були тут навіть ретельно проінструктовані на предмет незручних запитань представники забороненого каналу «Ох-ТіВі» Сулейман Напіддам і Мілана Мілонова.

Навпроти них розташувалися депутати, що сиділи, збившись у зграйки.

Заради діалогу з народом інші паралельні програми вирішили не транслювати.

Питання постало серйозне.

Родріго на правах головуючого, привітавшись з присутніми і телеглядачами, розпочав «круглий стіл»:

— Коротко окреслю суть питання. Країна в черговий раз опинилася на межі розколу! В наше налагоджене життя, яке історики вже встигли охрестити прекрасним терміном «Покращення Стабільної Кризи», або скорочено — ПСК, увірвалось несподіване відкриття, яке зробив один з пересічних громадян нашої країни...

Пан Родріго виразно глянув на свого помічника, котрий сидів за монітором комп’ютера, і той скоромовкою дав довідку:

— Громадянин носить окуляри в роговій оправі фірми «Цейс», очі — світлі, швидше за все — сірі, волосся — руде, зачесане на потилицю, верхня губа наповзає на нижню, зріст — метр вісімдесят п’ять, подвійна родимка на правій щоці за два сантиметри від носа...

Родріго кивнув і продовжив свою думку:

— Відкриття стосується віднайденого листа до соратників полум’яного оленяра Івана Оленіна, суть якого полягає в тому, що наш національний здобуток і гордість не одного покоління — олені — є продуктом штучного впровадження! Отже, мета наших екстрених дебатів — почути міркування і розпорядження представників влади, опозиції, зірок шоу-бізнесу, а також усіх громадян, котрі зібралися біля моніторів на майданах міст і сіл нашої неосяжної батьківщини. Адже громадяни...

— ...мають баланс!!! — вигукнула прекрасна Олена, поклавши свої прекрасні перса на прозорий скляний стіл.

Їй зааплодували. Перса розтеклися по скляній поверхні, мов дві стиглі дині.

— Хто розпочне? — милуючись цим видовищем, звернувся Родріго до когорти можновладців.

Але і без цього запитання було зрозуміло хто: представники влади жваво зарухались і майже одночасно повтикали до лівого вуха мініатюрний навушник на срібному дротику.

Першим слово взяв пан Кувалда:

— Доброго дня, шановні колеги! Доброго дня, дорогі ведучі! Доброго дня, шановний народе! Доброго дня всім, хто зараз чує і бачить нас! Тим, хто слухає через радіоточку або притулився вухом до приймача на далеких мальовничих теренах нашої прекрасної країни!

Вітаю всіх і кожного окремо! В кожній хаті, на кожному робочому місці, біля кожної плити і кожного верстата! В полі! На фермі! На трасі! На лікарняній койці і на гірських пасовиськах!

Пан Кувалда вийняв