Читати книгу - "Три мушкетери"

І король прихильно помахав панові де Тревілю рукою; капітан вийшов до своїх мушкетерів саме в ту мить, коли вони ділили між собою сорок пістолів, подарованих Д'Артаньянові.

А кардинал, як і передбачав король, так розлютився, що цілий тиждень не приходив грати в шахи, хоч це й не заважало королю при зустрічі вітати його найприязнішою усмішкою й питати найпривітнішим голосом:

— То як, пане кардинале, почуваються ваші бідолашні гвардійці Бернажу й Жюссак?

VII. Приватне життя мушкетерів

Коли всі вони вийшли з Дувру і Д'Артаньян спитав у друзів, що він має робити зі своєю часткою грошей, Атос порадив замовити розкішний обід у «Сосновій шишці», Портос — найняти слугу, а Араміс — познайомитися з гарненькою молодичкою.

Обід відбувся того ж таки дня, причому за столом слугував лакей. Страви замовив Атос, а слугу прислав Портос. То був пікардієць, якого славний мушкетер найняв саме для цього обіду на мості Ля Турнель, коли той плював через поручні, милуючись колами, що розбігалися по воді.

Портос вирішив, що таке заняття свідчить про схильність до глибокодумності та споглядання, і тому не вагаючись забрав паруб'ягу з собою. Поважний вигляд дворянина, до кого, як гадав Планше — так звали пікардійця, — він іде на службу, спокусив хлопця. Проте, дізнавшися, що його місце вже зайняте колегою на ймення Мушкетон, і почувши від Портоса, що хоч домашнє господарство мушкетера й дуже велике, але він не потребує, аби ним опікувалися двоє слуг, і тому Планше доведеться служити в Д'Артаньяна, він був помітно розчарований. Та, прислуговуючи за обідом, який давав його новий хазяїн, і побачивши, як, розплачуючись, той витяг з кишені пригорщу золотих, Планше вирішив, що знайшов своє щастя, і подякував долі за те, що потрапив на службу до такого креза[72]. Так думав він аж до кінця бенкету, поки залишками їжі не відшкодував собі тривалий піст. Але ввечері, коли Планшешочав стелити постіль хазяїнові, його мрії розвіялись. У квартирі, що складалася з передпокою та спальні, було єдине ліжко. Планше ліг спати долі в передпокої на ковдрі, знятій з ліжка Д'Артаньяна, якому відтоді довелось обходитися без неї.

Атос також мав слугу на ймення Грімо, якого він вимуштрував на особливий лад. Цей гідний вельможа був дуже мовчазний. Ми, зрозуміло, маємо на думці Атоса. За ті п'ять чи шість років, що їх він прожив у найщирішій дружбі зі своїми товаришами Портосом і Арамісом, ті частенько бачили його усміхненим, але ніколи не чули, щоб він сміявся. Слова він промовляв уривчасто, але виразно, говорячи завжди тільки те, що хотів сказати, й нічого більше: ніяких оздоб, ніякого мережива. Він розповідав лише про суть події, не торкаючись подробиць.

Хоч Атосові ледве минуло тридцять років і він був справді прекрасний тілом та душею, проте ніхто ніколи не бачив його з жінкою. Він ні з ким не говорив про жінок. А втім, нікому й не забороняв розмовляти на цю тему, хоч легко було помітити, що такі балачки, до яких він тільки зрідка докидав слівце — завжди гірке або розчароване, — йому були неприємні. Через свою стриманість, відлюдкуватість і мовчазність Атос здавався куди старшим за свої роки; тому, не вважаючи за потрібне порушувати свої звички, він привчив і Грімо слухатися його з самого лише жесту або з простого руху губів. Атос дозволяв собі розмовляти зі слугою тільки за виняткових обставин.

Кілька разів Грімо, який боявся свого хазяїна мов вогню — дарма що був йому безмежно відданий і щиро поважав за світлий розум, — вирішивши, що ясно зрозумів бажання Атоса, спішив виконувати його наказ і робив якраз прямо протилежне. Тоді Атос знизував плечима і без усякої злості духопелив Грімо. В такі дні він бував трохи балакучішим.

Портос, як це можна було помітити, мав цілком протилежну вдачу: він не тільки багато розмовляв, а й, крім того, розмовляв голосно. А втім, кажучи по справедливості, його мало бентежило, слухають його чи ні; він розмовляв задля втіхи порозмовляти і задля втіхи послухати самого себе; він говорив абсолютно про все, крім наук, посилаючись на давню ненависть, яку, за його словами, змалечку відчував до вчених. Вигляд він мав не такий величний, як Атос, і усвідомлення цієї вади викликало в нього на початку їхньої дружби почуття заздрості, тож Портос докладав усіх зусиль, щоб перевершити цього добродія хоч розкішним вбранням. Та варто було Атосові в своєму простому мушкетерському плащі ступити, велично підвівши голову, бодай крок, як він одразу ж займав належне йому місце, лишаючи пишного Портоса на другому. Портос тішив себе тим, що поширював у передпокої пана де Тревіля і в караульному приміщенні Лувру чутки про свої успіхи в жінок, чого ніколи не робив Атос; останнім часом, перейшовши від дружин відомих суддів до дружин уславлених військових, від чиновниць до баронес, Портос почав розповідати про одну іноземну герцогиню, яка безтямно закохалася в нього.

У давньому прислів'ї мовиться: «Який хазяїн, такий і слуга». Отож перейдімо від слуги Атоса до слуги Портоса, від Грімо до Мушкетона.

Мушкетон був нормандцем, чиє мирне ім'я Боніфацій[73] його хазяїн змінив на куди дзвінкіше — Мушкетон. Він найнявся до Портоса за самі харчі та одяг, але вони мали бути розкішні. Мушкетон тільки попросив собі дві вільні години на день для занять ремеслом, яке мало забезпечити всі інші його потреби. Портос пристав на ці умови, вони йому якнайкраще підходили. Він замовляв для Мушкетона камзоли, які викроювалися зі старого одягу та запасних плащів самого Портоса, і завдяки одному дуже обізнаному на своїй справі кравцю, котрий перешивав та перелицьовував його пожитки і дружина якого явно намагалася відвернути увагу Портоса від аристократичних звичок, Мушкетон, супроводжуючи хазяїна, мав дуже імпозантний вигляд.

Що ж до Араміса, про вдачу якого ми, здається, сказали вже цілком достатньо, хоч за її розвитком, як і за розвитком характерів його товаришів, ще матимемо змогу стежити далі, то його слугу звали Базен. У зв'язку з тим, що Базенів хазяїн збирався постригтися в ченці, сам Базен, як і належить слузі духовної особи, був завжди вбраний у чорне. Це був беррієць тридцяти п'яти — сорока років, тихий, сумирний і гладкий; на дозвіллі він читав духовні книжки і вмів