Читати книгу - "Скоґландія"

та й учитися». — Пощастило в тому, що тут, у Скоґландії, я знайомий з королівською родиною. Що я дружу з королівською родиною. — Усмішка й далі не сходила з його обличчя. — Через те нам і дозволили переночувати в цьому чарівному маєтку. І через те ти, Ярвен, у ці вихідні… — він зробив коротеньку паузу. — Зможеш повдавати з себе принцесу Скоґландську.

Чоловік замовк.

Ярвен німо втупилася в нього.

— Як?! — нарешті непевно озвалася вона. Виходить, сьогодні вранці вони все ж таки чули, як вона у себе в кімнаті отак геть по-дитячому викрикувала: «Я — принцеса Скоґландська!»? Невже тут скрізь стоять приховані телекамери, мікрофони? Яка ж вона була дурна, що не подумала про таке раніше! Але ж це, зрештою, — замок, принаймні майже замок.

— Атож, як! — вигукнув режисер. Його усмішка збивала Ярвен з пантелику. — Ти маєш нагоду, Ярвен, унікальну нагоду завтра на одних святкуваннях замінити принцесу! Вдаватимеш, начебто ти — принцеса Скоґланська, цілий день. Кращого кастингу годі й придумати. Якщо тобі пощастить ошукати народ Скоґландії, тоді ми таки переконаємося в тому, що в тебе є жилка для ролі принцеси.

Ярвен несамовито закрутила головою й хрипко промовила:

— Але ж так не можна! Адже це обман! Та й не вмію я таке робити!

— Умієш чи не вмієш — саме це ми зараз і хочемо з’ясувати, маленька Ярвен, — відповів режисер. — Але це ніякий не обман! Свою роль ти гратимеш зі згоди королівського дому, зі згоди самої принцеси! А вона буде рада і вдячна тобі за те, що їй пощастить хоч раз уникнути цього обов’язку перед громадськістю.

— А люди?! — сказала Ярвен. — Адже тоді вони подумають, нібито я — справді принцеса! А це ж неправда!

— Але ж вони побачать ніщо інше й не менше, ніж побачили б, якби ти була справжня принцеса! — підпряглася Тяркс. — Яка ж тут фальш? Ти дуже чесна дівчинка, Ярвен, ми це вже помітили й високо цінуємо в тобі цю рису. Але обман, який нікому не завдає шкоди, який, навпаки, лише йде на користь — насамперед нам, адже ми маємо переконатися, що ти — найкраща кандидатура на роль… То чи можна такий обман назвати обманом узагалі?

Ярвен сиділа й то розгортала, то згортала серветку. Нарешті промурмотіла:

— Не знаю.

Вона пригадала, як гнівалася, бувало, мама («Адже все це — просто обман!»). Чи не тому вона щоразу так лютувала, коли по телебаченню показували королів? Чи не вважала мама, що всі ті королі — несправжні?

— Тобі це сподобається, ось побачиш! — сказав режисер. — А уявляєш, скільки всього ти матимеш потім розповісти подругам?!

«А й справді, — подумала Ярвен. — Таки так. Хтозна тільки, чи подруги мені повірять».

— Насамперед ми трішечки змінимо твій вигляд, — промовив режисер. — Ти сама здивуєшся, як небагато доведеться втручатись. Після цього його королівська високість, віце-король, зробить нам коротенький візит і подивиться, чи давати свою згоду.

— Його королівська високість?! — прошепотіла Ярвен.

Режисер кивнув головою й спитав:

— Не віриш, що тобі сподобається?

Ярвен відкинулася на спинку стільця й подумала: «А чом би й не спробувати? Коли вже я однаково тут… Якщо я тепер відмовлюся, вони, певна річ, будуть дуже невдоволені. Зрештою, вони привезли мене сюди своїм невеличким приватним літаком саме для цього. А відмовитись я встигну будь-коли».

— Гаразд, — буркнула вона.

Режисер поклав їй на плече руку й мовив:

— Ну, ось.

* * *

Найважче буде вночі, надто так близько від міста. Мабуть, вони вже давно оголосили розшук, та й картата куртка багатьом упала в очі. Але без куртки вночі було б холодно.

Хлопець у береті відчинив дверцята телефонної будки. Знайти телефон-автомат, що взагалі ще приймає монети, було нелегко, адже більшість із них уже давно демонтували. А тепер іще одна проблема: нашкребти монет, щоб їх вистачило на розмову. Але про мобільний телефон шкода й думати: краще, ніж ним, і не допоможеш визначити, звідки дзвониш.

На другому кінці довго лунали самі гудки. Невже Йоас вимкнув свого мобільника?

— Алло! — озвався нарешті хлопчачий голос.

Слава Богу!

— Йоас слухає. Алло!

— Йоасе!

Повз телефонну будку сунув потік машин, і в цьому гуркоті майже неможливо було розчути, що казав на другому кінці Йоас.

— Це я, ти мене чуєш? Чи ти мене чуєш?

— Ну, звісно, чую. А чом би я не чув? — здивувався Йоас. — Що сталося?