Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"

Лаккей обережно увійшов. Попід стінами помешкання стояли відкриті картонні коробки. З-під пінопластової упаковки стирчали пачки батарейок і пожежні костюми. Скрізь по підлозі валялися пачки банкнот.

— Ти — друг?

Запитання поставив Каррере.

Він сидів у завеликому кріслі й тримав на колінах якусь зброю. Лаккей повільно рушив до господаря. Найперше правило бою — жодного супротивника не можна недооцінювати.

— Не хвилюйтесь, будь ласка.

Парижанин підніс зброю, руків’я якої призначалось явно для куди меншої долоньки. А в кого бувають маленькі ручки? У дітей і в представників Чарівного Народу.

— Я спитав, ти — друг?

Лаккей тихенько підвів свого пістолета.

— Не треба стріляти.

— Стій! — звелів Каррере. — Я й не збираюсь стріляти в тебе, а тільки, можливо, сфотографую. Зробити так звелів мені Голос.

У Лаккеєвім вусі пролунав Холлін наказ:

— Підійди до нього ближче. Мені потрібно побачити його очі!

Лаккей запхнув пістолета в кобуру й ступив ще крок.

— Розумієте, тут ніхто не повинен постраждати…

— Зараз я збільшу зображення, — повідомила його Холлі. — Може, трохи запече в оці.

Крихітна камера на зіниці задзижчала, і враз Лаккеїв зір посилився вчетверо. Тілоохоронцеві тільки б радіти такому поліпшенню зору, коли б не різкий удар болю. Лаккей часто заморгав, намагаючись зупинити потік сліз, що ринули йому з ока.

А тим часом Холлі, сидячи в кабіні шатла, уважно вивчала Люкові зіниці.

— Він перебуває під дією гіпнотичних чарів, — нарешті зробила висновок ельфиня. — Причому його зачаровували кілька разів. Бачиш, його райдужка з країв ніби потріскалась? Якщо людину часто гіпнотизувати, вона може й осліпнути.

Артеміс теж уважно роздивився зображення.

— Але ж і нам доведеться навести на нього чари. Чи це безпечно?

Холлі здвигнула плечима:

— Це не має значення, бо він уже й так зачарований. Нині цей індивід виконує чиїсь накази, зовсім цього не усвідомлюючи.

Артеміс раптом вихопив у неї мікрофон:

— Лаккею! Забирайся звідти! Негайно!

Але тілоохоронець навіть не ворухнувся. Будь-який різкий його рух міг виявитися останнім.

— Лаккею, — сказала Холлі, — слухай мене уважно. Він навів на тебе великокаліберного низькочастотного бластера. Ми називаємо його «скік-поскік». Розроблено цей «скік-поскік» спеціально для перестрілок у тунелях. Якщо Люк натисне на гачок, лазерний промінь буде все відбиватися й відбиватися від стін, аж поки не влучить у когось із вас двох.

— Розумію… — пробурмотів Лаккей.

— Що ти сказав? — підозріло спитав Каррере.

— Нічого. Просто я терпіти не можу, коли мене фотографують.

Тут показала зуби Люкова жадібність.

— Мені подобається годинник у тебе на зап’ясті. Зразу видно, що дорогий. Це «ролекс»?

— Та який там дорогий! — заперечив Лаккей, який категорично не хотів розлучатися з комутатором. — Дешевинка. Просто сміття та й годі.

— Віддай мені годинника!

Лаккей розщебнув чорного ремінця на зап’ясті.

— А якщо я віддам вам годинника, ви розкажете мені все про ці батарейки?

— Так це ти! Ось зараз вилетить пташечка! — заверещав Каррере, запихаючи неслухняного пухкого пальця в замалий отвір спускової скоби й щосили натискаючи на гачок.

Наступна секунда Лаккея сповільнилася до швидкості слимака, так ніби тілоохоронець опинився у колі спиненого часу. Мозок солдата вмить увібрав усі дані й проаналізував усі можливості. Пальця Каррере вже не зупинити. Ще мить — і лазерний заряд помчить у бік Лаккея, а тоді почне відскакувати від стін, аж поки обидва, Каррере і Лаккей, загинуть, у такому становищі від пістолета не було жодної користі. Удатися до захисного екрану «відбий-промінь»? Але сфера з двометровим діаметром не захистить двох дорослих чоловіків…

Тож буквально в останню частку секунди, що лишилася Лаккеєві, тілоохоронець знайшов вихід зі становища. Якщо та сфера здатна відбити лазерний заряд, то, можливо, вона зуміє і втримати його в собі? Лаккей натис на малесеньку кнопочку й шпурнув невеличкий прилад у напрямку бластера.

Сферичний екран розкрився за якусь наносекунду до пострілу — й поглинув лазерний промінь, що вирвався зі зброї Люка Каррере: триста шістдесят градусів захисту. Яке то було видовище! Справжній феєрверк усередині великої бульбашки. Яскраві промені танцювали всередині сфери, відбиваючись від її вигнутих стінок.

Каррере заворожено витріщився на видовище, й Лаккей скористався хвилинною неуважністю горе-нишпорки, щоб його обеззброїти.

— Запускай двигуни, — прохрипів тілоохоронець у закріплений на горлі мікрофон. — За кілька хвилин сюди вдереться «Сюрте». Цей кентаврійський захист зупиняє світло, але не звук.

— Все зрозуміла. А що з мсьє Каррере?

Лаккей кинув ошелешеного парижанина на килим.

— Зараз ми з Люком любенько побесідуємо.

Каррере наче вперше усвідомив, де перебуває.

— Хто ви? — промимрив він. — Що діється?

Лаккей роздер сорочку на грудях невдахи й поклав долоню йому на груди в районі серця. Пора застосувати знання, отримані колись від японської наставниці мадам Ко.

— Не хвилюйтесь, мсьє Каррере. Я — лікар. Стався нещасний випадок, але нині ви в цілковитій безпеці.

— Нещасний випадок? Нічого такого не пам’ятаю.

— Це через пережите потрясіння. Все гаразд, але я зобов’язаний перевірити ваші життєво важливі функції.

Лаккей натис великим пальцем на Люкову шию,