Читати книгу - "Поетичні твори, Старицький М. П."

ВЕЧІРНЯ

Вперше надруковано в журн. «Правда», 1868, № 28, с. 331, під псевдонімом «Гетьманець».

Подається і датується за першодруком.

ДУМКА

Вперше надруковано в журн. «Правда», 1868, № 32, с. 382, під псевдонімом «Гетьманець».

Подається і датується за першодруком.

НА ОЗЕРІ

Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», 1883, ч. 2, с. 110, з датою -1869 р. Автограф зберігається в ІЛ (ф. 15, № 6), має ту саму дату. У виданні 1908 р. вірш не датовано. В тексті зроблено кілька мовностилістичних правок. Наприклад, заміна у рядку Я кинусь сам і лихо потоплю на Я кинуся і лихо потоплю усуває збіг приголосних, вирівнює інтонаційне звучання.

Подається за збіркою «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», с. 189. Датується за автографом та першодруком.

ВЕСНА («ВЕСНА ІДЕ. СНІГИ ЧОРНІЮТЬ…»)

Вперше надруковано в збірці «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», с. 145-146.

Подається за першодруком.

ВИКЛИК

Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», 1883, ч. 2, с. 111-112. Автограф зберігається в ІЛ (ф. 15, № 6), датований 1870 р. З деякими відмінами цю поезію подано як пісню Левка в опереті «Утоплена», лібретто М. Старицького, музика М. Лисенка (альманах «Нива», 1885, с. 60). Існує народний варіант поезії «Виклик» (Пісні та романси українських поетів. К., 1956, т. 2, с. 174-175). У виданні 1908 р. вірш не датовано. В тексті зроблено мовностилістичні правки: спрощено ускладнені конструкції, окремі вирази замінено на більш образні еквіваленти (холодну росу змінено на срібну росу, нічка поклала - нічка приспала), усунуто повтори (Перлами-зорями... Грає перлиста роса - Перлами ясними... Грає краплиста роса).

Подається за збіркою «Поезії М. П. Старицького. 1861-1904», с. 95-96.

Датується за автографом.

ДО СЛОВ’ЯН

Вперше надруковано майже одночасно у двох львівських журналах: «Основа», 1872, № 14, під назвою «Поклик до слов’ян», за підписом «Гетьманець»; «Правда», 1872, т. 5, № 1, під назвою «Поклик до братів слов’ян», за підписом «Гетьманець» (з нотами М. В. Лисенка до цього вірша).

У 1876 р. з’являються публікації цього твору з деякими відмінами: в альманасі «Чайка» та в газеті «Київський телеграф» (16 квітня, № 45).

Згодом М. Старицький, готуючи до видання свою збірку поезій «З давнього зшитку. Пісні і думи» і вже маючи цензурний дозвіл (5 травня 1882 р.), на останньому етапі вирішив вмістити в ній цей вірш як програмний. До цензурного комітету він подав текст, дещо відмінний від надрукованого в «Чайці», і тому київський цензор В. Рафальський 24 вересня 1882 р. звернувся до Головного управління в справах друку щодо виявлених розбіжностей у друкованому варіанті й рукопису, наголошуючи, що найсуттєвіша відмінність «полягає у 8-й строфі вірша і через наявні у цій строфі вирази про спільну малоросіян з поляками «недолю», про те, що й тих і других «заковали кайданами» і «знищили їх волю» і винуватцями цього, очевидно, «москалі», то я б уважав дозволити надрукувати вірш у попередній його редакції, тобто друкованій». Але на запит Головного управління Санкт-Петербурзький цензурний комітет дав дозвіл на публікацію, мотивуючи тим, що «у вірші сам автор, звертаючись до слов’ян, радить їм, як дітям одної матері, забути давні чвари і міцно згуртуватися між собою, бо тільки при одностайній їх дії німці не в силах будуть відірвати навіть клаптик слов’янської землі» (ЦДІАЛ, ф. 776, оп. 21, спр. 28, ч. 1, арк. 252- 253, 259-260).

Хоча на обкладинці збірки «З давнього зшитку» стоїть рік виходу - 1883, вона з’явилась друком в кінці 1882 р., що засвідчують листи М. Старицького, датовані 26 листопада 1882 р.: до М. І. Костомарова («Посилаю вам тільки що спечену мою книжку, 2-у частину «Пісень і дум»); до В. Г. Барвінського («Посилаю Вам... 10 книжок «Пісень і дум» 2-ї частини») (т. 7, с. 459, 458).

У цій збірці вірш має заголовок «До слов’ян», окрему римську пагінацію. В ньому та сама кількість строф, що й у першодруці. Порівняно з першодруком загальне спрямування і провідна думка не змінилися, переважна більшість різночитань має на меті заміну чи уточнення окремих виразів: розвою - освіти, пишались - ширілись, сподавню - колишню, гнули - нищили, свободи - волі, сподавнії - старезнії та ін. Є й вагоміші зміни: у восьмій строфі наголошено на причетності єзуїтів до існуючого «неладу» між поляками й українцями. Але це все-таки були зміни винятково творчого характеру.

Згодом, у 1902 р., у збірці «Вік» цей вірш подано фактично за першодруком, під заголовком «Поклик до братів слов’ян», з датою -1872 р., із незначними змінами у дев’яти рядках.

Отже, на той час, коли М. Старицький почав готувати найповніше видання своїх поезій, існувало дві редакції вірша: першодрук 1872 р. (з незначними відмінностями 1902 р.) і текст 1883 р. В архіві зберігся недатований список, зроблений рукою Людмили Старицької (ІЛ, ф. 15, № 1), ідентичний публікації 1883 р. В цьому списку є позначки олівцем, що мають переважно графічний, а не текстовий характер, тому виявити їх автора практично неможливо. Лише кілька правок (у 31, 51, 56-му рядках) зроблено чорнилом.

Переважна більшість правок спрямована на художнє вдосконалення текстів - поліпшується інтонаційне звучання, добираються чіткіші визначення, усуваються неправильні наголоси, посилюється виразність думки: невже не однієї ми матері діти змінено на чи ми ж не одної пак матері діти, за віщо ж зневага - за віщо ж розрада, рідної освіти родині - розвою й освіти родині, та щастя ширілись в народі - та щастя ширіли в народі, та з Жижкою ж вкупі діди наші дбали,- та з Жижкою вкупі ж діди наші дбали, тоді нас ніхто не здолає - тоді усміхнеться нам доля, ні кроку слов’янського краю - ні кроку слов’янського поля.

Суттєві зміни, внесені у цей список, стосуються лише шостої строфи, яка була помічена дужкою (олівцем), а потім закреслена чорнилом. Постає питання - чому автор, який