Читати книгу - "Гетьман Іван Виговський, Нечуй-Левицький"

Олесиною рiднею, одпочивав i од важкої канцелярської служби при старому вередливому гетьманi. Але на Олесi усей той пережиток турбот окошився нервовою хворобою, котрої не мiг навiть вгамувати своєю ласкою та коханням ввiчливий Виговський. I причеплива уперта рiдня, i довга тяганина з сватанням, i несподiванi втьоки з дому од старого Стеткевича, i несподiване, нiби крадене, вiнчання проти волi усiєї рiднi - все це окошилось на делiкатнiй i випещенiй Олесi нервовою слабiстю.

Тим часом з Чигирина до Києва приїхав Данило Виговський i переказав Iвановi Остаповичу, щоб вiн зараз їхав до Чигирина, бо всяких справ набралось багато, i гетьман Богдан вже почав гримати на Виговського i навiть сердитись за його дляння з своїм шлюбом в Києвi. Виговський доручив догляд за Олесею тiтцi Якилинi та старому Остаповi Виговському, а сам, як можна швидше, поспiшив до Чигирина.

Тим часом Олесина слабiсть затяглася. Вона то одужувала, трохи поправлялась, то знов занедужувала. Виговський часто навiдувався до Олесi, пробував по тижню й по два в домi тiтки Якилини, але боявся перевозити її до Чигирина, бо вже зайшла негода, почались холоди. Олеся не любила козакiв, з неохотою збиралася їхати до Чигирина i, очевидячки, сама длялась з виїздом.

- Нехай вже моя Олеся перезимує в вас, шановна тiтко, а влiтку ми перевеземо її по теплi та при теплiй сухiй годинi, щоб їй наш Чигирин здався кращим, - говорив Виговський до тiтки.

- То й нехай так буде. Вона в мене, як у рiдної матерi. Я її доглядатиму, як свою дитину. А не дай, Господи, вона зимою застудиться в дорозi в тих степах та на тих степових вiтрах! Що тодi станеться з нею? - говорила тiтка Якилина.

Тим часом настала весна, холодна та непогожа. Вже й Великдень минув, а холоди все не минали, неначе наважились шкодити Виговському й Олесi. Настало лiто. Олеся породила сина Юрiя.

- Знов притичина менi з Олесею! Вже й козацька старшина смiється, що я ховаю десь в Києвi свою жiнку-шляхтянку i боюсь показувати її козакам в Чигиринi, щоб вона не одбила її од мене, - говорив Виговський тiтцi Якилинi.

IV

Як тiльки гетьман Богдан Хмельницький оддав Україну в пiдданство московському царевi, цар Олексiй оповiстив Польщi вiйну. Богдан тiльки й бажав того: в його давно була думка одняти од Польщi ще Волинь за Горинню та Галичину, прилучити цей край до України i зiбрати докупи ввесь український народ. Богдан ще перед тим, як мав вiддати Україну в пiдданство московському царевi, приговорив собi спiльника, шведського короля Карла Густава. Вiн посилав листи до Карла Густава через двох шведiв, польських офiцерiв, взятих в полон в дрижипольськiй битвi з поляками, i намовляв його постановити спiлку з козаками, щоб воювати Польщу. Шведський король послав до Богдана свого посла генерала Вiльгельма Карлуса з подарунками та грамотою. Богдан постановив умову з королем вкупi воюватись з поляками i не ставити миру з ними без обопiльної згоди. Вiн переслав через Карлуса грамоту й подарунки: троє турецьких коней з багатою збруєю, три янчарки, три буйволячi роги i три козацькi кунтушi з вишневого оксамиту, обкладенi перлами та золотом.

Московське вiйсько 1654 року вступило в Бiлу Русь. За вiйськом незабаром прибув сам цар. Богдан послав на пiдмогу царевi три козацькi полки пiд приводом нiжинського полковника Василя Золотаренка з правами наказного гетьмана. Московськi воєводи забирали одне мiсто за другим на пiвнiчнiй Бiлiй Русi, завоювали Дорогобуж, Бiлий, Невель, Мстиславль, Рославль, Оршу, Шклов. Золотаренко завоював в Могилiвщинi та Мiнщинi Рiчицю, Гомель. В серпнi московське й козацьке вiйсько розбило вiйсько литовського польського гетьмана Радзивiла. Москалi й козаки пiшли загонами по Бiлiй Русi. Цар вступив в Смоленськ. Полоцьк i Вiтебськ самi оддалися царевi. Чернiгiвський полковник Подобайло взяв заново Гомель, Пропойськ, Новий Бихiв. Цар взяв Смоленськ i все посовувався далi на Литву до Вiльна.

Саме в той час Карл Густав вступив в Польщу. Познань i Велика Польща мусила присягти на пiдданство шведському королевi. Короля Яна-Казимiра пани не любили. Варшава здалась шведам i присягла королевi без битви. Шведи забирали одне мiсто за другим, взяли Ченстохiв i заграбували скарби в монастирi. Польськi пани боялись, що король однiме од їх вольностi й права, кидали короля i приставали до шведiв. Вони поставали зрадниками Польщi i королевi.

В той час, як Польщу забирала Москва й шведи, Богдан вступив з козацьким вiйськом в Галичину вкупi з московським вiйськом пiд приводом Бутурлiна. В Богдана була думка забрати пiвденнi польськi провiнцiї, заселенi українським народом, i довести до кiнця визволення усього українського народу од Польщi. Карпатськi русини, гуцули пiднялись i пiшли загонами по Галичинi, били й грабували польських панiв. Богдан пiдступив пiд Львiв i обложив його звiдусiль. Мiста й твердинi в Галичинi здавались однi за другими або гинули в боротьбi. Козаки взяли твердиню Гродек. Богдан взяв великий викуп з Львова, а Бутурлiн з москалями та козаками взяли Люблiн, спалили й вигубили усiх жидiв.

Вiйна тяглася вже другий рiк. Польща неначе вже гинула. Пани-зрадники опам'ятались. Побачивши, що Польща гине, вони почали думати та гадати, як би спасти рiдний край од загину. Шведи грабували Польщу, зруйнували Ченстохiвський монастир, забрали церковнi скарби. Шведський король не поважав польських республiканських порядкiв i говорив панам, що його шабля покаже закони для побитої Польщi. Пани покидали Карла i знов присягали Яновi-Казимiровi на вiрнiсть. Чарнецький розбив шведське вiйсько. Ян-Казимiр, Чарнецький та Любомирський розiслали заклик до народу. Варшаву одняли од шведiв. Шведський король оступився в Пруссiю. Пани почали думати та гадати, як би спасти Польщу, бо московський цар вже забрав усю Бiлу Русь i взяв Вiльно.

Одiбравши од шведiв Варшаву та Великопольщу, поляки постановили йти на мир з козаками та й московським царем. Ян-Казимiр послав разом послiв до царя i в Чигирин до Богдана Хмельницького, щоб помиритись з козаками i з Москвою.

Ляндскоройський приїхав в Чигирин, просив гетьмана помиритись з Польщею i дати помiч полякам проти шведiв.

- Невже ви думаєте, що ми такi дурнi, що будемо проливати нашу кров за вас, коли пани й досi вважають нас за своїх пiдданих? - сказав Хмельницький. - Оповiстiть нас вольними од вас, незалежними вiд Польщi. Нехай знає Польща, що ми не пiдемо нi на яку приятельську умову з нею, доки вона не одкажеться вiд усiєї Русi. Як пани признають нас незалежним,