Читати книгу - "Чи є життя після весілля?, Ліра Куміра"

Розділ 26. Чи є життя після весілля?

- Леала, що сталося? З тих пір, як я повернувся, ти ходиш сумна, моє серце розривається побачивши тебе, - хлопець з ніжністю дивився на свою обраницю, намагаючись розгладити вперту зморшку, що з'явилася на лобі у його коханої.

- Бреане, я щоночі бачу той самий жахливий сон. У ньому я…

- Тссс... Не треба вимовляти його вголос. Все буде добре, - він знав, що сниться його істинній, бо й сам неодноразово переглядав моторошне видіння.
Вони повільно пройшли повз мене, навіть не помітивши, і опинилися в печері, де розташовувалося їхнє скромне житло. Хлопець жестом фокусника дістав із дорожньої сумки скриньку, яку відразу ж простяг своїй любові.

- Що там? - Зацікавилася дівчина.

- А ти сама подивися, - яскрава усмішка висвітлила обличчя симпатичного юнака.
Не довго думаючи, Леала відкрила подарунок і тихо ахнула. Ведучи цікавістю, я зазирнула через плече дівчини, розглядаючи чудової краси намисто. Те, що зараз було надіте на мені.

- Звідки воно? - Крижана дракониця (а це була саме вона) провела пальцями по прикрасі, боячись його приміряти, аж надто дорогим воно виглядало.

- Камені мені дісталися від гнома, якого я минулого разу врятував, а метал дав коваль, пам'ятаєш минулого року я вилікував його сина? - Дівчина кивнула, все ще не вірячи, що така цінність могла дістатись їй. - Ну а ювеліру я заплатив грошима, вирученими з продажу гірських трав, - він частенько так забирався в непролазні місця, відшукуючи для травниць необхідні інгредієнти.

Ті дуже щедро платили за здобуті коріння та трави, а Бреан щоразу приносив додому смаколики та необхідні для життя речі.

- Воно чудове, правда. Але куди мені його вдягати? - З гіркотою промовила Леала.

- Так злітай до рідних, я і для них подарунки купив, - хлопець дістав з сумки невеличкі мішечки, розкладаючи на столі, а дівчина тим часом з любов'ю дивилася на свого нареченого, і щастям світилися її очі.
Я судомно вдихнула, відчуваючи, як душа повернулася в тіло, і побачила перед собою перелякане обличчя Ірміана:

- Астелія! - Ну так, здуріла, повністю з ним згодна.

- Так, я вже тут, - і очима так хлоп-хлоп, може змилостивиться?

- Ти хоч уявляєш, що ми пережили? Ти стояла тут, зображуючи крижану статую! – Не хотілося б уявити когось із моїх близьких у такій ситуації, але я мала одне виправдання:

- Але це не я була, мене ніби щось вело, а я не розуміла, що роблю, - хиленький такий аргумент, але який вже є.

- Я втомився, розумієш, втомився. Щоразу ти у що-небудь вплутуєшся, а мені доводиться ось так стояти, дивлячись на тебе і вбиватися в безсиллі. Ти хоч уявляєш, наскільки це боляче? – Я боялася уявити, тому просто підійшла до коханого та обійняла його:

- Вже все добре, я тут, - повторювала як мантру, а мій Перший Лорд уперше за весь час нашого знайомства заплакав:

- Я ж, як ідіот, повзав біля твоїх ніг, намагаючись відшукати тінь заклинання, що обернуло тебе у статую. Так страшно було, - Дерек і дівчата тактовно відійшли убік, даючи нам можливість поговорити.

- Пробач, я не знаю, що ще сказати. Я постараюсь поменше влипати в неприємності і дошкуляти тобі, - ну що я пороблю, якщо така?

- Ні, ти не просто постараєшся. Ти засядеш удома і носа не показуватимеш з маєтку! – голос Ірміана звучав, як хльосткий ляпас.

- Ти не маєш права мене замикати! - Ось чого не дозволю, так це неволить мене.

- Ще як маю! Нормальні дружини сидять удома і народжують спадкоємців своїм лордам, а ти носишся по всьому світу в пошуках дивних артефактів, які колись занапастять якщо не тебе саму, так когось поруч, - по моєму обличчі текли сльози, я не очікувала таке почути від свого чоловіка.

- Ти ж знав, що вибираєш ненормальну… - прошепотіла у відповідь, уже не стримуючи плач.

- Вибачте, що відволікаю, але в нас тут невеличкі проблеми, - у печеру увійшов Дерек, тактовно кашлянувши при цьому і голосно ступаючи кам'яною підлогою.

- Поговоримо потім, - сказав мені Ірм, і повернувся у бік підлеглого. - Що цього разу?

– Магометри, вони видають велике магічне обурення. Схоже на штучний землетрус, - новини були шокуючими, тому ми кинулися до приладу, розглядаючи його показання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно