Читати книгу - "Апологія Сократа. Діалоги"

відплачувати, бо перетворити вчинене в неіснуюче він нездатен, — а робитиме це заради майбутнього, щоб не скоїв лиходійства вдруге ні сам злочинець, ні хтось інший, хто стане свідком його покарання. [C] Хто дотримується такого погляду, той вважає, що доброчесність можна набути через виховання. Адже він карає з метою запобігти злу, на пострах. Такі погляди визнають усі, хто лише застосовує кару чи в приватному житті, чи в громадському. А карають і приборкують тих, кого вважають злочинцями, всі і не менше від інших афіняни, твої співвітчизники, так що, згідно з нашими міркуваннями, й афіняни належать до тих, хто вважає, що можна навчати доброчесності й самому її набувати. Отже, Сократе, я, мабуть, досить переконливо довів тобі, що твої співгромадяни правильно чинять, допускаючи до голосу коваля чи шевця в громадських питаннях, [D] і що, на їхню думку, доброчесність може бути предметом навчання й виховання.

Залишається ще одне складне питання, тобі незрозуміле, стосовно видатних людей, а саме, чому видатні люди вчать своїх синів усього, що тільки їм можуть дати вчителі, і в цьому роблять їх мудрими, але ніяк не можуть домогтися того, щоб їхні діти хоч кого-небудь перевершили в доброчесності, якою вони самі відзначаються. У зв’язку з цим, Сократе, я вже не міф тобі розкажу, а наведу розумний доказ. Задумайся ось над чим: чи є щось одне таке, чим обов’язково повинні відзначатися всі громадяни, якщо має існувати держава? Саме від цього, а не від чогось іншого залежить вирішення цього складного питання, яке тебе турбує. Отже, [325] коли існує оте єдине і коли це не теслярське, і не гончарське, і не ковальське ремесло, а справедливість, розсудливість, сумлінність — сказати коротко, я оцю єдину властивість називаю людською доброчесністю, — і коли це є саме те єдине, до чого всі ми повинні бути причетні, тоді кожна людина, хоч би що вона хотіла вивчати або робити, повинна все робити у відповідності з цим єдиним, а не всупереч йому, і тоді того, хто його не має, треба вчити й карати — і дитину, й чоловіка, й жінку, — аж поки покараний виправиться; а хто, незважаючи на кари й повчання, не послухається, того, як невиліковного, [B] треба виганяти з міста або вбивати. Отже, якщо так стоять справи і це є природним явищем, а хороші люди вчать своїх синів усього, тільки не цього, то зваж, як дивно поводяться ці хороші люди! Ми довели, що вони вважають можливим навчати цієї доброчесності і в приватному житті, і в суспільному. І хоч можна вчити доброчесності й плекати її, незважаючи на це, вони вчать своїх синів тільки таких речей, незнання яких не карається стратою, дарма що їхнім дітям, коли вони не навчилися доброчесності й не виховані в ній, [C] загрожує смерть, вигнання і, крім того, втрата майна, — одне слово, цілковита руїна дому. Невже вони не будуть учити їх з найбільшою старанністю! Треба сподіватися, Сократе, що вони подбають про це.

Протягом усього свого життя батьки вчать і напучують своїх дітей, починаючи з їхнього раннього дитинства. Тільки-но дитина почне розуміти мову, і нянька, й мати, й вихователь, і сам батько побиваються, аби вона виросла якнайкращою; [D] на прикладі того чи того вчинку або слова вони повчають і показують: ось це справедливе, а те несправедливе, це гарне, а те бридке, це благочестиве, а те нечестиве, це роби, а того не роби. Приємно, коли дитина самохіть слухається їх; коли ж ні, то тоді її, немов деревце, що викривилось і зігнулось, намагаються випрямити з допомогою попереджень і тілесних кар.

Потім посилають дітей у школу й кажуть учителям [E] набагато більше уваги приділяти доброму вихованню дітей, аніж навчанню грамоти й грі на кіфарі. І вчителі дбають про це. Після того як діти навчаться читати й починають розуміти написане, як раніше мовлене слово, вчителі кладуть їм на шкільні лавки твори хороших поетів, щоб ті їх читали, [326] і кажуть вивчати їх напам’ять. А там повно повчань, багато оповідань, похвал і уславлянь давніх славетних мужів, аби хлопець, захоплюючись ними, наслідував їх і старався стати таким, як вони. Кіфаристи, зі свого боку, турбуються про вироблення розсудливості{128} й про те, щоб молодь не бешкетувала. Окрім того, коли хлопці на­вчаться грати на кіфарі, вивчають з ними твори вибраних поетів-ліриків, підбираючи до слів звуки кіфари, [B] й змушують хлопців звикати до ритмів і гармонії, щоб вони стали лагіднішими і, пройнявшись добірними ритмами й гармонією, стали здатними до виголошування промов і громадської діяльності. Адже все людське життя потребує ритму й гармонії.

Опріч того, посилають хлопців до вчителів гімнастики, щоб вироблення міцності тіла сприяло шляхетному мисленню й через тілесну бездарність молодь [C] не мусила відступати на війні та в інших справах.

Так чинять ті, в кого великі можливості, а найбільші можливості в дуже багатих. Їхні діти починають відвідувати школу з якнайраніших літ, а припиняють навчання пізніше від інших. А коли вони перестануть навчатися, тоді держава зі свого боку змушує їх вивчати закони й жити згідно з ними, [D] дбаючи про те, щоб ніхто не поводив себе навмання, як йому подобається. Подібно до того, як учителі грамоти для хлопців, які ще не вміють писати, спочатку креслять букви паличкою для письма, а вже потім дають дітям писальну табличку, змушуючи їх виводити букви відповідно до поданих зразків, так і держава, накреслюючи закони — винаходи славетних законодавців давнини, — змушує дотримуватися їх і тих, хто при владі, й підвладних. А того, хто порушує закони, вона карає, а вважається це покарання і в нас, і в багатьох інших місцевостях виправленням, тому що справедлива відплата виправляє людину. При наявності такої приватної та громадської турботи про доброчесність [E] ти ще дивуєшся, Сократе, й сумніваєшся, чи можна когось навчити доброчесності. Але ж не цьому слід дивуватися, а скорше тому, якби виявилось, що її навчитись не можна.

Чому, однак, часто хороші батьки мають поганих синів? Дізнайся своєю чергою й про це. Немає в цьому нічого дивного, якщо правильними є мої попередні міркування, а саме, що [327] ніхто не повинен байдуже ставитися до цієї справи — до доброчесності, якщо держава має існувати. Якщо воно справді є так, як я кажу, — а воно достеменно так, — то розглянь це питання на прикладі будь-котрого іншого заняття або котроїсь галузі науки. Припустімо, що держава не могла б існувати, коли б усі ми — кожний в міру своїх можливостей, —