Читати книгу - "Книга пригод 3"

не пропускаю з їхньої розмови жодного слова. А ті мерзотники базікають собі далі та тішаться своїм диявольським планом. Потім вихиляють до дна келихи, встають і вже хочуть піти, але в таверні така товкотнеча, що біля дверей їм доводиться затриматись. І саме в цю хвилину двоє чоловіків вносять на плечах якесь хлопченя. Коли юрба в таверні впізнала його, прокотилося гучне «ура». Те хлопченя виявилося юнгою з «Іммаколати» — одним-однісіньким з усієї команди, хто зостався живий і, відчайдушно побовтавшись у морі, вибрався на берег. Кожному кортить побачити те хлопченя, побалакати з ним, усі збилися довкола й простягають йому свої келихи та глечики. Ну, міркую собі, якраз пора скористатися з цього гармидеру й непомітно втекти. Прослизаю я, отож, попід самими стінами до виходу й уже стою майже коло дверей, коли це раптом, наче на зло, попадаю на очі юнги — він-бо все ще сидить на плечах у тих двох чоловіків. Хлопченя вирячилось на мене так, ніби побачило привида, — побіліло, мов крейда, та як заверещить на все горло: «Поможіть, поможіть! Он він! Он один із них! Поможіть! Держіть його! Держіть!..» — «Хто це? Як?! Що?!» — кричать з усіх боків. «Он він, он! Отам, біля столу! Хапайте його, серед морських гезів він — справжній диявол! Це він заколов капітана Пераццо! Він із чорної галери!» Здіймається така веремія, наче вибухнуло пекло. Всі дивляться на мене й дістають із піхов зброю. Берусь і я за ножа, щоб, у крайньому разі, продати своє життя як можна дорожче. Нарешті вони кидаються на мене, та я виявився спритнішим за них: хапаю першу-ліпшу лаву, жбурляю її переднім під ноги, і ціла купа їх падає один через одного на землю. А я, скориставшись нагодою, одним стрибком опиняюся серед того стовпища і б'ю ножем праворуч і ліворуч у їхні пики. Кінець кінцем добираюся до дверей, і ось уже я надворі й чую тільки, як позаду репетують мої переслідувачі… Слава Богу, що я знаю наш Антверпен, як свої п'ять пальців. І ось вони вже прочісують вздовж і впоперек місто, та я все вислизаю, хитрую, наводжу їх на фальшивий слід, петляю. На набережній ще зовсім тихо, заповітний ключик відмикає мені добре знайомі двері, і я врятований і можу врятувати тебе, вірна моя Міго, солодка моя наречена. Але ти тільки прислухайся — вони й досі не втрачають надії повісити геза! Прокляття, ти чуєш? їй-Богу, всю залогу підняли на ноги! Ха-ха, неабияка честь, панове! Красненько дякую, ха-ха-ха!

Ян Норріс сміючись, a Міга ван Берген тремтячи прислухалися до криків надворі.

— Яне, любий мій, чи ти певен, що ніхто не бачив, як ти ввійшов до будинку? Чуєш, гамір наближається сюди… О Боже! Виглянь у вікно, — смолоскипи, списи… Господи, вони вже стукають у двері!.. Вони шукають тебе, Яне! Боже милостивий, захисти нас… Ми пропали, пропали!

Двері в будинку розчахнулися — натовп, певно, вдерся всередину. Ян Норріс зціпив зуби й схопився за зброю,

— Заспокойся, заспокойся, Міго… Цього не може бути! Заспокойся!

— Вони вже йдуть! Ідуть сюди! — пронизливо закричала дівчина. — Вони вже на сходах, вони тебе знайдуть. Яне, Яне, дай мені померти з тобою!

Молодий гез був блідий як смерть.

— Невже через мою необережність тобі тепер загрожує небезпека, Міго? Це було б жахливо. Присягаюся клятвою гезів, вони справді вже біжать на сходах. O Міго, Міго!

— Дай мені померти з тобою, Яне! — шепотіла юна дівчина, припавши до грудей нареченого.

НАПАД

Лейтенант Леоне делла Рота був як у себе вдома не тільки в «Гербі Алькантари», але й у решті численних таверн міста Антверпена. Цього вечора він потяг із собою до шинку «Під золотим левом» і свого товариша, капітана Антоніо Валані, що пішов за ним, як завжди, неохоче.

Та хто міг перечити лейтенантові Леоне делла Роті, коли вже той задумав чогось домогтися?!

Не стільки лихий, скільки легковажний на вдачу молодий лейтенант дивився на світ як на велику сцену, а на війну — як на чудову нагоду безперешкодно здійснити безглузді свої заміри. Викрадення бідної, самотньої сирітки для нього було теж однією з безглуздих, веселих забав; у легковажній, навіженій лейтенантовій голові народився план, і здійснити його після того, як він ледве вмовив на це товариша, стало для Леоне справою честі. Що генуезькому гультіпаці до боротьби повсталих провінцій і католицького короля Іспанії? Адже єретички бувають вельми вродливі, а прихильниці єдинорятівної католицької церкви вкрай потворні. Леоне надавав перевагу привабливим єретичкам перед потворними католичками, ба більше — він робив усе для того, щоб підтвердити давнє італійське прислів'я про його рідне місто: «В Генуї море без риби, земля без дерев, чоловіки без честі й віри».

У шинку «Під золотим левом», як ми вже знаємо з розповіді Яна Норріса, Леоне остаточно обговорив із капітаном Антоніо Валані план викрадення. Якщо його пощастить здійснити й «Андреа Доріа» щасливо повернеться з походу, то це означатиме, що чорну галеру захоплено або знищено, і хто наважиться тоді засуджувати переможців? А якщо галіон не повернеться, тоді… тоді що ж, хай цей останній вчинок буде гідний їхнього трагічного кінця! Думати про ще одну можливість — про те, що «Андреа Доріа» повернеться, навіть не побачивши ворожого судна, — отож думати про це Леоне делла Рота вважав за приниження власної гідності. А капітан тепер ладен був іти за своїм лейтенантом куди завгодно.

Взяти участь у переслідуванні відважного морського геза обидва генуезці й не спробували. Рука в руку вони чвалали вуличками, де штовхалися збуджені юрби, до набережної.

— Хіба ми дурні, щоб ганятися за тим негідником?! — сміявся Леоне. — Хай зухвалого геза ловлять інші. Присягаюся Афродітиними голубочками, відколи в чарівному королівстві кохання я служу поводирем загалом такому холодному чоловікові, як Антоніо Валаці, моя душа ширяє високо над цією країною туманів. О Амуре, що викликаєш у серці щем, я йду за твоїм бойовим стягом! О богине Цітеро, візьми нас під свій неземний захисток!

— Прошу тебе, Леоне, май же розум, не будь дурнем! Сьогодні на душі в мене якесь дивне відчуття. Зроду ще я нічого такого не відчував. Леоне, у мене… Леоне, цілий день, цілий вечір у голові в мене зринають такі тривожні думки… Леоне, будь розважливий, може, скоро ти станеш замість мене капітаном «Андреа Доріа».

— А ти — vizeadmiraglio[31] у його превосходительства дона Федеріко Спіноли..

— Або трупом на дні морському! — тільки