Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Що тут скажеш? Математичні розрахунки капітана Немо були дуже точними.

— Я визнаю правильність ваших обчислень, капітане. Недоцільно брати їх під сумнів, тим паче, що ми на практиці переконуємося у їх точності. Але я сумніваюся…

— В чому, пане професоре? — нервово запитав капітан Немо.

— Ось послухайте. Коли ви перебуваєте на глибині у тисячу метрів, обшивка «Наутилуса» зазнає тиску сто атмосфер, чи не так?

Капітан Немо ствердно кивнув.

— Якщо ви захочете спорожнити резервуари, — продовжував я, — з метою зменшення ваги судна, насосам доведеться подолати тиск у сто атмосфер. А це ж по сто кілограмів на кожен квадратний сантиметр! Тут не обійтися без величезної потужності…

— …яку може дати лише електрика, — одразу відповів капітан Немо, передбачивши моє запитання. — Запевняю вас, професоре, можливості моїх машин майже необмежені. Насоси «Наутилуса» надпотужні. Свідченням цього був випадок, коли на палубу «Авраама Лінкольна» рухнув цілий водяний стовп, які вони викинули в повітря. А взагалі я користуюся запасними резервуарами лише у виняткових випадках, коли потрібно зануритися на глибину від півтори до двох тисяч метрів. А якщо мені захочеться зануритися у морську безодню на глибину двох-трьох льє під поверхнею води, я застосовую більш складний маневр, проте не менш надійний.

— Що ж це за маневр, капітане, якщо не секрет? — поцікавився я.

— Не секрет, професоре, — відповів капітан Немо. — Але щоб це пояснити, треба почати здалеку, тож спершу я мушу розказати вам про систему управління «Наутилусом».

— Це варте уваги, капітане!

— Звісно, тут є звичайне стерно з широким пером, підвішеним до ахтерштевня.[30] Воно приводиться в рух штурвалом за допомогою штуртроса.[31] Я його використовую, щоб вести судно по горизонтальній площині: направляю його на штирборт, маневрую. Але я ще можу керувати «Наутилусом» і у прямовисній площині, зверху вниз і знизу вгору, — це робиться за допомогою двох похилих площин, прикріплених до бортів біля ватерлінії. Ці площини рухливі, їх можна встановити у будь-яке положення зсередини судна могутніми важелями. Якщо площини розміщені паралельно по відношенню до кіля, судно йде горизонтально. Якщо вони нахилені, «Наутилус», ведений гвинтом, залежно від кута нахилу, може опускатися по діагоналі, яку я подовжую настільки, наскільки потрібно, а може підніматися, також по діагоналі. Вимкнувши гвинт, підйом можна прискорити. Під тиском води «Наутилус» спливає на поверхню по вертикалі, так само, як злітає у повітря наповнений воднем аеростат.

— Браво, капітане! — вигукнув я. — Але як може стерновий вести човен наосліп?

— Наосліп не зміг би! Управління судном здійснюється з рубки, що у зовнішній частині корабельного корпуса. А ілюмінатори рубки зроблені з товстого скла.

— Невже скло може витримати такий тиск?

— Якраз скло і може! Кришталь, хоч який ламкий при падінні, виявляє значний опір тискові води. У 1864 році у північному морі було проведено експеримент з риболовлі при електричному освітленні. «І як?», — спитаєте ви. А так: кришталеві пластинки завширшки сім міліметрів витримали тиск у шістнадцять атмосфер! Не зайве уточнити, що тоді був підключений струм високої напруги. А товщина скла, що його я застосував, становить не менше двадцяти одного сантиметра, тобто воно у тридцять разів товстіше за експериментальні кришталеві пластинки.

— Щоб орієнтуватися в пітьмі, необхідне світло. «Наутилус» же торує свій шлях у темних водах…

— Все враховано і передбачено! — з гордістю мовив капітан Немо. — Позаду рубки міститься потужний електричний рефлектор, він освічує підводну дорогу на відстані півмилі.

— Браво! Бравісимо, капітане! Тепер я знаю походження загадкового світіння, яке не дає спокою вченим усього світу! Ось вам і славнозвісний нарвал, що люмінесціює! До речі, досі я не наважувався запитати вас про це…

— Запитуйте, я налаштований на відвертість, — усміхнувся капітан Немо.

— Скажіть… зіткнення «Наутилуса» з «Шотландією», через яке здійнявся такий галас, — випадковість?

— Прикра випадковість, пане професоре! «Наутилус» плив на глибині двох метрів, коли сталося зіткнення. Я одразу ж установив, що наслідки його не трагічні, пошкодження пароплава не загрожувало людям.

— Так і було! А як щодо вашої, гм, «зустрічі» з «Авраамом Лінкольном»?…

— Це вже інша справа. Мені прикро, що постраждало одне з найкращих суден американського флоту. Але, ви свідок, на мене напали, я був змушений захищатися. Та я ж і не дуже пошкодив його, вдовольнився тим, що знешкодив фрегат. Судно відбудеться легким ремонтом у найближчому порту!

— Капітане, — вигукнув я, — ваш «Наутилус» справді чудове судно!

— Знаєте, професоре, я люблю його, як рідну дитину! — схвильовано промовив капітан Немо. — Це особливе судно! Погодьтеся, що безпека суден, усіх до одного, залежить від багатьох несподіванок, на них повсюди чатує небезпека, і що кожен, хто виходить у море, — ризикує життям! Голландець Янсен правильно сказав, що перше враження, яке справляє відкрите море на людину — це страх безодні. Але сказане ним не стосується тих, хто подорожує морем на «Наутилусі», бо, перебуваючи на його борту, людина може не хвилюватися за безпеку свого життя. Щоб не бути голослівним, докладніше поясню, чим забезпечується така надійність. «Наутилус» ніколи не прогнеться в корпусі, бо подвійна обшивка зовнішнього корпусу міцніша навіть за залізо; на судні немає такелажу,[32] немає і вітрил, які може зірвати вітер; немає парових котлів, які можуть вибухнути; тут неможливе виникнення пожежі, бо на кораблі немає нічого, що могло б займатися, окрім дерев'яних меблів та книг, тож вогню не буде на що поширюватися; немає вугілля, запас якого може вичерпатися (корабель управляється електричними апаратами); немає небезпеки нищівного зіткнення, бо судно єдине плаває морськими глибинами; йому не страшні бурі, тому що на глибині декількох метрів під рівнем моря панує святий спокій! Ось так, професоре! Це, без перебільшення, ідеальний підводний човен! Коли правду кажуть, що винахідник має більше впевненості у своєму судні, ніж конструктор, а конструктор більше, ніж капітан, то уявіть, яку безмежну довіру має до нього ваш покірний слуга, адже він є і винахідником, і конструктором, і капітаном цього судна!

Капітан Немо говорив дуже натхненно. Палкий погляд, поривчасті жести просто до непізнаваності змінили цю людину! Було видно, що він справді любить своє судно, як батько любить сина!

Я вирішив, що настав слушний момент поставити питання, яке мене так цікавило:

— Отже, капітане Немо, я маю честь спілкуватися з висококласним інженером.

— Так, пане професоре, — відповів він, — я навчався у Лондоні, Парижі і Нью-Йорку ще тоді, коли був жителем землі.

— Це багато що пояснює, але не все. Версію про існування якогось надсучасного судна відкинули з однієї причини: його спорудження було б неможливо приховати від суспільства. Як вам вдалося зберегти у таємниці будівництво такого надзвичайного підводного човна?

— Я продумав усе до