Читати книгу - "Спляча красуня"

Коли, через цілу вічність, йому вдалося нарешті підняти голову, здавалося, що сцена перед фургоном не змінилася. Розпачлива спроба Перхата привела тільки до того, що тепер всі росіяни пильно цілили в них, готовими до стрільби автоматами.

Кольцов закінчив свою промову, і досі тримаючи пістолет, прикладений до голови Жаклін. Він оголосив, що кожних п'ятнадцять хвилин буде вбивати одного заручника, починаючи з єврєєв.

А потім зачекав якусь мить і натиснув на гачок. Натиснув на гачок.

Жаклін впала на спину, інертно, мов скинутий з вантажівки мішок картоплі. Кров. Багато крові. Тиша.

Якусь мить Кольцов стояв нерухомо, нарешті заховав пістолет у кобуру і повільним кроком повернувся на своє місце біля відкритих дверей фургона.

Перхат досі жив. Здавалося, що це неможливо, проте залишалося фактом. Жив. Хоча й не хотів.

Тепер в нього було тільки одне бажання. Його думки прояснилися, як це буває тільки в такі моменти. За долю секунди він усвідомив собі, що існує лишень один шанс зробити це – саме зараз.

Він ще раз напружився, мов пружина і кинувся у стрибку. Цього разу калмик помилився. Переоцінив силу свого першого удару, або недооцінив стійкість Перхата, в усякому разі дозволив собі відволіктися на мить. Тепер він натиснув на гачок на долю секунди запізно. Не дивлячись на це, якби Перхат намагався встати й бігти в бік Жаклін, постріли калмика перерізали б його навпіл. Якби він намагався кинутися на нього, нігтями до горла, отримав би постріл в груди й помер, перш, ніж встиг би впасти.

Але Перхат обрав іншу ціль. Стрибнув низько, попри землю, і не на самого вартового, а за нього – так, що поки той встиг повернутися, Перхат зумів схопити його за пояс на спині та потягнути на себе, на землю. Вони впали на гравій. З цієї позиції калмик не міг скористатися кулеметом. Його товариші боялися стріляти, щоб не поцілити в свого.

Калмик відреагував правильно – замахнувся прикладом кулемета і щосили вдарив в місце, де повинна була знаходитися голова противника. Але важкий приклад, замість того щоб розбити Перхату обличчя, зарився в гравій. Це не було помилкою вартового – він завдав удару так, наче Перхат намагався дістатися до його горла і шиї, що він повинен був зробити згідно зі всіма правилами рукопашного бою.

Але Перхат думав не про калмика. Зараз ця людина його зовсім не обходила. Його вже нічого не обходило, навіть він сам – він знав, що зараз помре і це його не турбувало, аби лиш Кольцов помер раніше.

Йому вдалося, бо він зробив те, чого від нього ніхто не очікував. Він не атакував відкрите горло противника, його шию, чи якусь іншу вразливу точку. Його цікавила тільки невеличка, чорна коробочка в нього на поясі. Він вчепився нігтями в її краї та з усіх сил, нелюдським, смертельним зусиллям, шарпнув бустер на себе.

Коробочка піддалася йому легко, тягнучи за собою вирвані з-під футболки калмика дроти, на кінчиках яких знаходилися плоскі, металеві датчики, закріплені на шкірі біля основи хребта.

Здавалося, що все тривало тільки долю секунди. Лишень пізніше, аналізуючи зображення записане камерою з даху пересувної телестудії – та, що знаходилася ближче, не витримала жару – на сповільнених кадрах і з допомогою комп’ютерної анімації, в DCI 6 було відтворено перебіг подій. Секунда за секундою.

Мабуть, в останню мить Кольцов зрозумів наміри Перхата, бо на записах було видно, як він намагався вихопити пістолет і вистрілити, з надією, що йому вдасться поцілити Перхата, і при цьому не поранити калмика. Спеціалісти оцінили, що в нього було тридцять відсотків на успіх, отже хоча ця спроба була розпачливою, проте раціональною. На останньому збереженому кадрі обличчя Кольцова виражало крайню напругу, але на ньому не було жодного сліду паніки чи страху.

Йому вдалося підняти руку з пістолетом на висоту живота, коли в фургоні, одночасно в кількох місцях, народилося полум’я і блискавично виросло до розмірів вогняного торнадо. В одну мить його гарячий подих охопив Кольцова і спопелив його як шматяну ляльку, а потім підняв сухий, майже невагомий труп у повітря.

Люди Кольцова використали вибухівку, якою наповнюють головки керованих протитанкових снарядів і кумулятивних боєприпасів, якими пробивають бронежилети. Цей матеріал давав короткий імпульс дуже високої температури при відносно невеликій ударній хвилі. Подих, який повалив людей Кольцова на землю, був ефектом вибуху баків з бензином, що відбувся на долю секунди пізніше. Вендзиловіч, який весь цей час доглядав за медичною апаратурою в кабіні фургона, та дівчинка були вже мертві.

YiMaker автоматично зупинив і електронно обробив зображення вибуху вантажівки. З перспективи глядача, який знаходився на дорозі, вибух був не надто видовищним – раптовий, засліплюючий блиск. Перш ніж око глядача відновило здатність акомодації, все вже закінчилося.

Комп'ютер перш за все значно сповільнив зображення, підлаштовуючись до сприйняття людського ока, та відрегулював його яскравість так, щоб телеглядача не осліпило. Занесений в пам'ять запис, він розбив на окремі кадри й показував їх з інтервалом в одну десяту секунди. Це розтягнуло вибух фургона на цілих п’ять секунд і дозволило глядачам насолодитися ним в усій красі, немов у кіно – від моменту, коли з’явилося перше полум’я, через кульмінацію -- стовп вогню, аж до миті, коли полум’я знов сховалося в повністю випалених рештках, вигорілих дотла, до окалини.

В телевізійному ефірі оброблений YiMaker вибух тільки починався, коли на паркінгу за Параховкою, відбувався останній акт драми. Через дві секунди після смерті Кольцова і Сплячої Красуні, обізвалися гармати солдатів Миротворчих Сил, які вже кільканадцять хвилин чекали на цю мить. Комп'ютер, що керував ними, давно обрав і розподілив цілі, а потім весь час сигналізував стрільцям поправки.

Тепер, немов цілій батареї, об’єднаній єдиним командуванням, зняли намордник. Двоствольна пускова установка ПКР на башті БТР Ступака видала з себе протяжний стогін і самонавідний снаряд, тягнучи за собою бліду смужку диму, помчав на пагорб, що панував над околицею. Через пів секунди потужний