Читати книгу - "Таємниця Крилатого Змія, Рене Дюшато"

радістю, йому пригадалися ті часи, коли 1919 року командував загоном білогвардійців, що бився в степах України з Червоною Армією. Якось одного вечора після пиятики золотопогонники відчинили двері хатини, де було замкнено сільських підлітків і жінок за “співчуття червоноармійцям”, і, наче на полюванні, почали розстрілювати втікачів. Офіцери билися в заклад, хто найбільше влучить. Почесний приз тоді дістався Преміорові, що вбив восьмеро чоловік… Зараз цей убивця дбав про інтерес нафтового короля так само, як і тоді, коли Вандергольд мріяв захопити нафтові родовища біля Каспійського моря.

Це ж полювання було легке і безвідповідальне. При оказії Преміор мав засвідчити, що він затримував двох небезпечних бандитів, які допомагали втікачеві з тюрми Пентьєвра і погрожували зброєю, тому він і Гране змушені були боронитися…

— Тепер черга другого! — вигукнув Преміор і обернувся до Гране. — Зараз я заб’ю цього негідника В’юна. Вандергольд наказав знищити усіх, щоб без свідків. Посвіти-но мені, Гране!

Яскравий промінь ліг на тіло юнака. Преміор перелазив через каміння, тримаючи зброю напохваті. Він підійшов до нього майже впритул і побачив скривавлену скроню нещасного.

— Влучив прямо в голову! — задоволено вигукнув убивця. — Ще маю гострий зір і тверду руку…

Нараз позаду розлігся одчайдушний, пронизливий крик Гране. Начальник охорони Вандергольда порпався біля прожектора, стежачи за Преміором, і не помітив темної постаті, що, ховаючись за камінням, наближалася до нього.

Преміор рвучко обернувся. Світло сліпило його, він скочив убік і побачив Бурлаку, що схилився над Гране.

— Ага, он де другий! — вигукнув Преміор, підносячи зброю. В цю мить хтось схопив його за ноги і щосили сіпнув. Преміор вдарився грудьми об землю, аж револьвер одлетів.

— До мене, на поміч! — закричав В’юн.

Неначе розлючений ведмідь, здоровань кинувся на Преміора, що встиг уже стати на коліна. В’юн, неначе п’явка, охопив його ззаду. Побачивши Бурлаку, Преміор розгублено вигукнув:

— Двоє проти одного, це нечесно!

— Кинь його, В’юне, пусти цю погань, я й так поквитаюся з ним! — Бурлака підступив до Преміора, піднявши кулаки.

Преміор був непоганим боксером. Але ще краще він розумівся на джіу-джітсу, японській боротьбі, що невловимими і жорстокими способами дозволяє подолати супротивника, скалічити його чи навіть убити.

Але Бурлака недаремно виправдовував своє прізвисько. За хвилину коротким, жахливим ударом у підборіддя Бурлака швиргорнув Преміора на землю. В’юн тим часом кинувся до машини посіпак Вандергольдових, знайшов у багажнику вірьовку і прибіг до товариша тієї миті, коли з Преміором було все скінчено. Негідника зв’язали, наче ковбасу; наклали пута й на Гране. Бурлака тільки тут помітив, що обличчя у товариша скривавлене.

— Тебе поранено! Це його робота?

В’юн посміхнувся.

— Ні, це мене ягоди так прикрасили. Я впав носом просто в терник. Хіба од цього помреш? Як ти гадаєш, варена ковбаса? — І В’юн ногою штурхнув зв’язаного Преміора.

Все сталося так, як і гадав В’юн. Удавши з себе забитого, він був певен, що відверне увагу Преміора, а Бурлака тим часом розправиться спершу з Гране, а потім і з рудим поплічником Вандергольда. Минуло кілька хвилин, Гране та Преміор опритомніли.

— Пане Преміоре, — промовив В’юн, — ви наш в’язень, і присягаюся, що втрачу своє прізвисько, коли через десять хвилин не почую од вас, де зараз перебуває винахідник Клеман Лотер, жертва вашого хазяїна!

Преміор холодно і зневажливо поглянув на В’юна. Він злісно посміхнувся.

— Рано радієте, любі. За мною поспішають жандарми з Орея. Вони будуть тут за чверть години. Ви скінчите своє життя на каторзі або на шибениці, якщо насмілитесь хоч пальцем нас торкнутися.

ПАСТКА

— Я раджу вам звільнити нас, пане В’юне, — вів далі Преміор.

Така зухвалість розлютила В’юна. Однак Преміор виказав йому важливу новину. Треба щось робити. В’юн почав гарячково роздумувати, як виплутатися з такої халепи.

Насправді в розпорядженні друзів лишалося більше ніж чверть години. Залишивши Пентьєвр-пляж, Преміор прибув у Плугарнель і дізнався, що В’юн та Бурлака приїхали ранком того ж дня і що їхня жовта спортивна машина стоїть в гаражі біля дороги на Карнак. Гараж виявився порожнім, але хтось бачив, як машина вирушила в напрямку Трініте. Преміор помчав слідом за втікачами. Зупинившись на мосту Керіспер, він дізнався від охорони, що злочинці каналу не переїздили. Преміор розвернув машину і помчав у Карнак. Якийсь турист бачив жовту машину біля долини. Дорога закінчувалася глухим кутом. Преміор подзвонив із кав’ярні в жандармерію Орея. Комісар пообіцяв прибути за годину. За цей час Вандергольдові помічники мусили знайти і знищити П’єро та його друзів, як і наказав їхній хазяїн. Для певності Преміор попросив кав’ярника провести комісара і його загін у долину дольменів.

Отже, до приїзду жандармів з Орея лишалося насправді три чверті години. Розлютований зухвалим тоном Преміора, В’юн погрозливо заявив, що не боїться жандармів. Навпаки, він викриє Преміора як винуватця катастрофи Порт-Мореля, убивцю поліцейського комісара Отена і викрадача відомого вченого Клемана Лотера.

— А хто вам повірить, юначе? Які у вас докази? Ви волоцюги, у вас нема грошей, нема впливових друзів і зв’язків, і ви насмілюєтесь погрожувати другові нафтового короля! Годі балакати, наївний парубче, розв’яжіть мене скоріше…

— Хай він не морочить тобі голову, В’юне! Ти тільки час марнуєш із цим типом. Сказано, не слухайте, кури, рудої куми, бо в біду вскочите. Чи не краще віднести цю зв’язану ковбасу в якесь надійне місце? А то він заважатиме панові Гране балакати з нами.

В’юн обернувся до Гране:

— Кажи, де зараз Клеман Лотер? Я обіцяю, що… — Але тут мову перейняв Преміор. Тихо, з погрозою в голосі, він сказав:

— Гране, сподіваюсь, ви не забули, що для друзів з занадто довгим язиком у нас завжди знайдеться куля. Подумайте, перш ніж говорити…

— Щоб уполювати дичину, треба примусити замовкнути собак, — незворушно промовив Бурлака.