Читати книгу - "Попелюшка мимоволі, Надія Голубицька"

Варя повела її на нижній поверх, і не ставши шукати вхідні двері, відчинила перше-ліпше вікно і виглянула назовні. Вже був вечір, сонце сіло і швидко темніло через хмари, які згустилися, все таки денна задуха загрожувала пролитися сильним дощем. Дівчині вдалося розгледіти кілька однакових двоповерхових будівель неподалік, пов'язаних невеликими алеями з лавочками по обидва боки, обсадженими невисокими кущами. Вся територія була огороджена парканом і нагадувала дитячий табір чи санаторій, де проводився ремонт, бо всюди валялися дошки, цегла та мішки з чимось.

Вікно хоч і перебувало на першому поверсі, було досить високо, але Варя, не втрачаючи часу, вистрибнула з нього, потім зловила Софійку, яка послідувала за нею, і вони побігли, пригинаючись і ховаючись за кущами, до найближчого паркану. Вони не стали шукати більш зручний вихід, боячись наштовхнутися на спільників викрадача. Паркан був невисокий, тому Варя без великих зусиль підсадила дівчинку, потім вилізла сама. Спускалися в зворотному порядку - спочатку вона, потім Софійка.

Відразу за парканом починався густий сосновий ліс, тому Варя спочатку хотіла обережно обійти вздовж паркану, щоб знайти якусь дорогу або стежку. Але як тільки вони пройшли пару метрів, дівчина побачила світло автомобільних фар. І згадавши про приїзд замовника, яким їй погрожував викрадач, вона не роздумуючи схопила міцніше дівчинку за руку і кинулася ліс. Вони бігли з такою швидкістю, на яку були здатні дитячі ніжки Софійки і так довго, поки зовсім не вибилися з сил. Вони продовжували брести по лісі, якому здавалося не було ні кінця ні краю, Варя підбадьорювала дівчинку, обіцяючи, що скоро вийдуть на дорогу, а сама подумки лаяла себе на чому світ стоїть. Потрібно було зачаїтися, перечекати, а потім знайти дорогу і допомогу, а не мчати в ліс стрімголов. До того ж темрява стала зовсім непроглядною, вони брели майже навпомацки, піднявся вітер і з неба почали падати перші великі дощові краплі.

Коли Варя зовсім вже зневірилася, їй раптом здалося, що попереду чується гуркіт машин. Зрадівши, вона кинулася вперед, але спіткнулася в темряві через якийсь корч, нога підвернулася і вона впала, так боляче вдарившись ліктем, що навіть сльози покотилися з очей. Коли, нарешті, вони вийшли до дороги під проливним дощем, у них був такий вигляд, що жоден водій легкових автівок, що пролітали повз них, не захотів зупинитися. Вони були вимоклі до нитки, брудні з подряпаними руками й ногами, бо в темряві натикалися на кущі, падали, Варя кульгала, а на півобличчя у неї розтікався синяк від удару клоуна-викрадача. Водій вантажівки, що зупинилася на її відчайдушні махи руками, підозріло оглянув їх і погодився підвезти до найближчого поліцейського відділку.

Поліцейський, вислухавши її розповідь, став заповнювати якісь папери, задаючи незліченну кількість питань. Відповідаючи, вона без кінця збивалася і плуталася, забуваючи іноді, що вона тепер Єлизавета Корольковська, а не Варя Синиця. Номерів телефонів вона не знала, і як на зло, забула назву вулиці, де жила родина Дмитра, що викликало підозру у поліцейського і невідомо чим би все скінчилося, але раптом Софійка підійшла до столу, щось швидко написала і простягнула йому листок. Він відразу ж взявся за телефон, і поговоривши з кимось із родини, як зрозуміла Варя, заявив:

- Ви побудете в камері до з'ясування обставин.

Коли провівши кілька годин в камері, Варя знову опинилася в цьому кабінеті і побачила Дмитра, який обіймав заплакану Софійку, її першим бажанням було кинутися до нього, нарешті розслабитися і виплакатися від душі, але його крижаний погляд її зупинив. Він відпустив дівчинку, ступив до Варі, і схопивши її за плечі і боляче струснувши, прогарчав їй в обличчя:

- Що ти тут навигадувала, слідчий нічого не зрозумів, але я здогадуюсь, що сталося. Як ти посміла забрати дитину ?! Що вирішила перейти від погроз до справи? І все заради частини мого бізнесу? Я думав, що ти змінилася, а ти ...

Він відштовхнув її від себе, і Варя, приземлившись на підвернуту ногу, відчула настільки гострий біль, що закрила на мить очі, і перед тим як втратити свідомість раптом почула дитячий голосок:

- Хрещений, вона мене врятувала.