Читати книгу - "Поцілунок по-дорослому, Анна Харламова"

Ліза як завжди не дослухала мої останні слова, і почала копирсатися в своїй сумці. Цікаво спостерігати, як Ліза нервує із за гіпсу, не змігши щось дістати з косметички.  Доки вона робила свої справи, я розглядала гравців. Були усі хлопці, яких я бачила учора у ресторані, окрім сонячного хлопця на ім'я Вільям. Цікаво чого його немає. Мої думки розвіяв Марк помахавши, мені з поля. Я уся засвітилась, посмішка не сходила з мого лиця, помахавши йому, я побачила, що він усміхнувся.
   М'яч літав по полю як блискавка, іноді навіть залітав до вболівальників. Згадавши, що я теж уболівальниця, я прикрила руками обличчя, як кажуть « Береженого Бог береже». Хоча із за холоду, я стала синювато-багряною, це видно було по моїх руках. Тому, якби в мене поцілили, все одно синець злився би з моїм новим незвичним кольором шкіри.
   Ура! Подумала я, коли побачила що хтось іде на вільне місце біля мене. Проштовхуючись між рядами, і обминаючи Лізу, біля мене нарешті сіли.
   — Привіт Софіє. Хочеш?
   Незнайома жіноча рука, простягала мені солоні горішки. Але цей голос я одразу впізнала. Я глянула у бік дівчини.
   — Привіт Крістіно. — Мило усміхнулась я. — Дякую, але мені не до їжі, я навіть пальцями не можу поворушити від холоду.
   Дивлячись на неї, я бачила симпатичну дівчину, але її характер в якому відображались самовдоволеність і пиха, нічого спільного не мають.
   Вона була одягнена не тепліше за мене, але я одяглась так із за дурості, не побачивши, що за вікном, а у неї на першому місці ефектність. А її великий виріз демонстрував подвійну ефектність.
   Вона забрала пакет з горішками і одразу почала розмову, наче ми давні подруги.
   — Ти теж прийшла за Марка вболівати? — зухвало запитала вона.
   Що означає теж?! Вона що сором загубила, коли йшла сюди?!
   — Звичайно! Де ж мені ще бути, як не тут?! Я прийшла підтримати свого хлопця.
   Ліза підтягла мене за руку ближче до себе і прошепотіла.
   — Що вона тут забула? Що хоче від тебе? — занепокоєно спитала вона.
   — Не знаю. Лізо, так не чемно, ми не повинні шепотітись.
   — Твоя чемність сама себе перевершує. — Сказала Ліза, відпускаючи мою руку.
   — Крістіна, познайомся з моєю ліпшою подругою Лізою.
   — Привіт Лізо. Рада знайомству. — перехилившись через мене, вона і Лізі запропонувала горішків.
   — І я. Дякую, але я такого не їм, мені не хочеться після декількох хвилин задоволення сидіти тиждень у спортзалі.
   — А мені це не загрожує, у мене ідеальна фігура від природи. — Сказала вона, кидаючи до рота горішок.
   Я побачила, що Ліза відкрила рота парирувати, але я випередила її.
   — Ти любиш футбол, Крістіна?
   — Ні. Але я до нього звикла. Мені часто доводилось тут бути з Марком. — Пояснила вона задоволено. — Покидати цієї звички мені не хочеться.
   — Крістіно тобі не здається це дивним, приходити й дивитись, як грає твій колишній, тим паче, що тобі байдуже до футболу?! — прийшла на поміч Ліза.
   — Можливо я прийшла подивитись на Яна. — Зрозумівши, що цим вона зачепить Лізу, вона провадила. — Він здається холостякує.
   — Уже ні! — Крикнула Ліза. — У нього є дівчина у іншому місті.
   Це мало вигляд безглуздої розмови, і це всі розуміли. Їй був не потрібен Ян, і це ми теж всі знали, і про те, що вона хоче Марка, і про те, що Ліза збрехала.
   На слова Лізи, Крістіна розтягнулася у усмішці, як Чеширський кіт.
   Я трохи побоювалась, що Ліза поцілить в око моїй новоспеченій подрузі за зухвалість, але трохи заспокоївшись, вона повернулась у бік поля.
   — Скільки вже з Марком? — поцікавилась Крістіна.
   — Не довго, ми знайомі майже тиждень.
   — Але це справжнє кохання. — Ліза знову підключилась до розмови.
   — Розслабся Лізо. Я не збираюсь ображати твою подругу, тим паче забирати у неї Марка.
   — Надіюсь на це. — Фиркнула Ліза.
   Я дуже зраділа, що це єдине, що відповіла Ліза. Але моєму подиву, не було меж, от вже зухвала дівчина, ця Крістіна.
   Повернувши голову у бік поля, я одразу побачила невдоволений вираз обличчя Марка. Він стояв декілька секунд нерухомо, але потім махнув головою нібито питаючи: «що Крістіні від мене треба?» Я знизила плечима, і подивилась на неї. Вона спостерігала за нами з Марком, а потім посміхнулась і сказала.
   — Я гадаю, що ми з тобою станемо гарними подругами. — Мовила вона далі. — Нам же нічого не заважає познайомитись ближче. — Кидаючи до рота горішка, вона прицмокнула.
   Що ж нам може заважати?! Звичайно! Будемо найліпшими подругами! Нам зовсім нічого не заважає, окрім того, що я теперішня і надіюсь остання дівчина Марка, а ти колишня. І гадаю залишишся на своєму місці. Як це вона собі уявляє, я приходжу до неї, ми ділимось таємницями, я їй все розповідаю про Марка – і у нас все ідеально?! Вона точно знущається!
   У відповідь їй, я лише посміхнулась. А от подиву Лізи узагалі не було меж, добре, що у неї задзвонив телефон і вона не встигла, щось сказати Крістіні.
   — Це Маріо! — встаючи зі свого місця і відходячи далі, радісно сказала Ліза.
   Мене зовсім не порадувало, що я залишусь на одинці зі своєю суперницею. У мене з’явилось передчуття, що вона почне запитувати мене про Марка. І я не помилилась.
   — Марк, такий же заклопотаний як і завжди? Напевно у нього постійно багато справ і ви рідко бачитесь? А як що є час, то ви з ним тут?! Так? — вона посміхнулась.
   Хоча вона і запитувала, але в її голосі чулось впевненість, що все так і є, як вона говорить.
   А я в цей момент почувалася, як на екзамені. Що це за шквал запитань? Вона так про це говорить, нібито знає про кожен його крок. Крістіна хоче мене запевнити, що це такі ж самі стосунки, які були в них. Хоче мені показати, як добре вона знає Марка. Її підбурення не дадуть результатів.
   — Вибач, але це особисте. — Твердо сказала я.
   — Так, так. — Потішаючись, сказала вона.
   Матч добігав до свого завершення. Останні двадцять хвилин Крістіна мені не докучала, і це мене приємно вразило. Ліза увесь час проговорила з коханим, не зважаючи на гру. А я в той час замерзала, зуб на зуб не міг попасти. Мені хотілось лише одного – гарячого чаю і кросівки на ноги, бо босоніжки це не взуття у таку погоду.
   Останній і вирішальний гол забили наші хлопці. Рахунок був два один у нашу користь. Марк і Ян гордо підіймалися по сходинках, наче виграли кубок.
   — Привіт Марку. — Грайливо посміхаючись, помахала йому Крістіна.
   — Привіт. — Спокійно привітався він.
   — Я дуже мило погомоніла з твоєю дівчиною. — Посміхнулась вона. — Ми однозначно станемо з нею подругами.
   — Крістіно! — майже гримнув він до неї.
   — Ну все ходімо Марку, я змерзла до кісточок. — Я хотіла якомога швидше піти від напруженої ситуації.
   — Так, ходімо. — Хапаючи мене за руку, він підняв мене з місця.
   Встаючи, я повернула голову у бік Крістіни.
   — Бувай Крістіно. — Сказала я через плече.
   — Бувай. Ще побачимось Софіє. — Вдоволено посміхнулась вона і попрямувала у інший бік.
   — Чого вона хотіла? — різким тоном спитав він мене. — Тобі що не було чим більше зайнятись, як спілкуватись з нею? — у тому ж дусі додав він.
   — Чого ти сердишся? Це ж не я, її запросила на гру, або сісти біля мене. І не я почала з нею розмову. — Я вдруге за сьогодні відчула себе, немов у школі і відповідаю вчителеві.
   Від його тону у мене по спині пробігся холодок. Ноги затремтіли, а на очах дали знати про себе сльози. Але Марк цього навіть не помітив. Він був дуже не задоволений і сердитий. Але у чому моя вина?!
   Марк не припиняв мене тягнути за руку, перечепившись за якесь каміння я загальмувала. Він неохоче зупинився. Все ж таки він зробив ласку і поглянув на мене. Побачивши, що я витираю рукою сльозу, яка скотилась по щоці, він заговорив уже м'якішим тоном.
   — Я не хочу, щоб ви з нею спілкувались. А про дружбу взагалі не повинно іти й мови.
   — А ти гадаєш, що я дуже прагну спілкуватись з нею, а тим паче дружити?! Я не могла образити її, вставши з місця і пересісти на інше подалі від неї. — Моїм терпінню і нервам прийшов кінець і я мовила далі. — Ти сам декілька днів тому, добровільно з нею спілкувався, а на мене ображаєшся і звинувачуєш ні за що.