Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

Розраховуюся на касі, виходжу з магазину і, замислившись про своє, не помічаю чоловіка і врізаюся в нього.

— Вибачте, — перепрошую, підіймаю погляд і брови здивовано злітають угору.

— Еліно? Оце так зустріч! Не знав, що ти повернулася в країну. Ти надовго?

— Михайло? Привіт, — розглядаю хлопця, який до нас на другому курсі за обміном перевівся.

Ми дружили, навіть після того як він повернувся назад у свій універ, якийсь час підтримували зв’язок. Він мені навіть подобався тоді, і я йому теж. Але через свою сором’язливість і невпевненість я так і не наважилася відповісти згодою на його запрошення сходити на побачення.

— Та я на тиждень приїхала, максимум на два.

— Шкода, що так швидко знову зникнеш. Підіймімося на фудкорт, посидимо, поговоримо? Скільки ми не бачилися? Років зо два?

— Десь так, — усміхаюся, а сама розглядаю хлопця. Він мене у відповідь теж.

У його очах такий самий пустотливий вогник. Він за той час, що ми не бачилися, змужнів, став ширшим у плечах. Змінив стрижку, відростив акуратну борідку. Ніби як навіть старшим став. Вродливий, статний. Цікаво, як би склалося моє життя, якби я з ним зустрічатися почала? З’явився б на моєму шляху Дамір чи батько з Евеліною його одружив би?

— Ходімо? — пропонує, кивком вказуючи на скляні ліфти.

— Так, звісно, — вирішую, що поспілкуватися з Михайлом і трохи відволіктися від своїх думок не завадило б.