Читати книгу - "Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра"

      Сидячи зранку перед дзеркалом і роблячи собі зачіску, я налаштовувала себе на серйозний лад: “ Щоб він не робив, ти залишаєшся спокійною. Щоб не казав, ти реагуєш беземоційно. Якби він не виглядав, ти пам'ятаєш що це принц, недосяжна вершина. В нього свій шлях в тебе свій. Пам'ятай це Ангеліна. Треба потерпіти місяць і далі буде простіше. Далі ти вже всіх знаєш і знаєш на що вони здатні” 

       В мене є ціль, моя нова ціль у житті і я повинна неухильно до неї рухатись, не звертаючи на всякі слизькі доріжки де ходили всякі там принци. Досить, вже з одним награлася. Я вімю вчитись на своїх помилках. Я ж не дурепа якась. Я чітко і ясно розумію чим це все може закінчитися. 

         Загалом, надалі  отак я переконувала себе кожного ранку наступні два тижні. Сповненна серйозних намірів, йшла до його дверей, відкривала їх і всі мої запевняння самій собі летіли з великої гори в глибоке море. Цей… принц примудрявся шокувати мене зранку, доводити до істерики в обід і відпускати збентеженою і емоційно знесиленою ввечері. І ніби ж завдання були не тяжкі - принести, подати, написати, щось відправити, щось перекласти, висловити свою думку, почитати йому “нудні” королівські протоколи політичної поведінки, скласти компанію в черговій поїздці, тепер уже в супроводі десятка охоронців, які отримавши наганяй від короля, не зводили з принца Рональда очей, чим звісно неприкрито дратували його. І я насправді майже ніколи не втомлювалася фізично. А от морально помирала кожного вечора від шаленої нервової перенапруги.

      З ним ніколи не знаєш що очікувати. Він не вів себе по тим королівським протоколам. Зі мною так точно. Я з усіх сил намагалася тримати необхідну дистанцію, а він робив усе, щоб тої дистанції не існувало. Він постійно мене торкався, без видимої на те причини, сніданки мої тепер проходили тільки у його компанії. Принц мотивував це тим, що не хоче зранку спостерігати невдоволене обличчя своїх надто правильних родичів.

     А ще він багато жартував. Розповідав цікаві історії свого життя і я в ці моменти забувалась про свою велику місію "витримати місяць" і слухала його з превеликим задоволенням, інколи відкриваючи рота від здивування, а інколи гегоча у весь голос від чергового  комічного випадку в його, такому справді цікавому житті. 

       А потім я згадувала хто я і що тут роблю, тоді різко ставала надсерйозною. В ці моменти він завжди говорив:

- О, ангел, твоя внутрішня злюка знов взяла над тобою верх, - і сміявся з цього ще більше.

  На мої прямі запитання, чого він добивається, принц відповідав, що йому просто цікаво зі мною. Але ж я знала,  відчувала до чого це може призвести. І не витримала. Здалася на другий тиждень. Перестала себе в чомусь переконувати, а просто швиденько збиралася і з дурнуватою посмішкою ледве не бігла до нього в передчутті прекрасно проведенного часу. 

      Рональд одразу помітив такі зміни в моїй поведінці і зауважив у своїй манері що безмежно радий що моя внутрішня злюка пішла у відпустку.  

- Твій хід, Ліна, - сказав мені принц. Цього дня ми грали в шахи. Вже другу партію розігрували. Бо в першій, неочікувано для нас обох, перемогла я. Принц запевняв мене, що вчився грати у найдосвідченіших професіоналів свого королівства і ну ніяк він не може програти якійсь там злючці із казки про попелюшку. Я сміялася, як дитина, радіючи своїй  перемозі. Та ще й сама запропонувала йому матч-реванш, щоб як то кажуть не заплямувати свою великосвідську репутацію шахматиста-професіонала. 

- Хожу ваша світлісь, хожу. Та не трясіться ви так, ми ж тільки почали, може цого разу вам і пощастить, - підділа я його. Кажу ж, розслабилася зовсім.

- Та це тобі, злючка, пощастило першого разу. Зараз я тебе узую не напружуючись, - фиркнув принц не виходячи з образу ображеного вельможи. Те що він грав ображеного, я бачила дуже чітко. Навчилася за цей час розрізняти його емоції.

     Чи лякало мене це? Напевно десь глибоко в душі так. Але вже було пізно. Я таки піддалася його чарівності і вкотре пустила все на самотік. Що буде тей буде. Безхребетна дурепа я, а не хитра злюка. Потім я це зрозумію та буде вже надто пізно.

- Ееем, принце, я звісно вибачаюсь, але вам тут шах і мат, - повідомила я після пів години напруженої гри .

- Що? Та не може цього бути. Ти змахлювала? - напали на мене із безпідставними звинуваченнями.

- Та нізащо, я за чесну гру. Просто признайтесь, що не вмієте грати , от і все, - сказала я переможно посміхаючись.

- Хто не вміє грати? Я? Та це все ти винна. А ну йди сюди. Зараз я тобі задам прочуханів за такі розмови, - сказав принц і кинувся за мною, а я вже зі сміхом тікала по кімнаті. 

    Кинула в нього подушку він перехопив і відкинув. А потім перехопив мене зі спини і не відпустив. Так ми і завмерли посеред кімнати .

- В нас же ще листування не розібране, - прошепотіла я

- Угум, - так само тихо відповіли мені, ще тісніше притискаючи до себе.

- І…і..а..протоколи…. ми ж протоколи давно не повторювали, - таки наздогнала я втікаючі з моєї голови потрібні слова. А він продовжував тяжко дихати і крепко обіймати мене.

- Принце, ви граєте зі мною у гру, з якої я не виберусь живою. Надіюсь Ви це розумієте, - промовила я, ледве стоячи на ногах від охопивших мене відчуттів. Якби він зараз не тримав мене, то напевно б звалилася на підлогу.

- Поруч з тобою я мало що розумію, - тихо з зізнався він кудись мені у волосся. А потім відпустив зі словами, - ти вільна, Ангеліна. На сьогодні все. Сьогодні я буду занятий іншими справами. До завтра.