Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Так і сталося. Секунда — і біль відступив. Поля розплющила очі, чекала побачити себе у залі храму з червоного мармуру. Але ні. Цього разу вона опинилася в іншому місці. Навколо напівтемрява. Кімната освітлена лише полум'ям каміна. Затишно і тепло. На підлозі м'який килим. Знайоме місце. Колись Поліна тут уже була. Точно! Це приймальня Ізіаля. У цій кімнаті вона розмовляла з магом. Він стояв біля каміна, а Поля сиділа у кріслі.

Тепер крісло теж зайняте відвідувачкою. А сам господар розташувався поряд із нею. Вони сидять спиною до Полини, тому й не помічають її. Але будь-якої миті хтось із них може обернутися. Поля тихенько присіла навпочіпки, щоб сховатися за спинкою софи.

Підслуховувати погано. І шпигувати погано. Можливо, жінка зараз поділиться з магом чимось потаємним — своєю наболілою проблемою. Треба, мабуть, забиратися додому. І Поля вже була близька до того, щоб закрити скриньку, але тут відвідувачка заговорила. І стало зрозумілим, що це не відвідувачка, а відвідувач. Поліна не змогла роздивитися цього відразу, бо майже вся постать гостя була прихована спинкою крісла.

І найцікавіше — Поля впізнала голос. Оце так несподіванка! Вона була настільки шокована, що мало не видала себе здивованим вигуком. Ні, тепер вона не зникне. Цю розмову вона точно має почути.