Читати книгу - "Будинок не для щастя, Олександра Малінкова"

     Арт.

     Аліна справді думає, що може ось так просто пройти повз мене?

     Наївна!

     Тим часом Сергій ще досі мнеться, огинаючись неподалік. 

     Відсалютував мені, зразу ж відвівши очі. 

    Що ж так друзяко? По тихому вирішив підбити клинці, а тут таке розчарування? Цей момент не залишився непоміченим? 

     Мабуть те що я не робив жодних рухів у напрямку сусідки, а лише спостерігав, нарешті заспокоїло сумління Сергія і його автівка рушила з місця.

     Відстань від хвіртки до свого порогу вона подолала за лічені хвилини. 

    Точно не збираюся лише споглядати. Рівно мить знадобилася, щоб зачинити двері, які вона вже відчинила, щоб сховатися, як той равлик у свій будиночок. 

     Злякано розвернулася й завмерла.

- Чого тобі? - Запитала вона.

- А як ти думаєш, Алінко? 

- Поняття не маю! - Спробувала увімкнути дурненьку. 

- Не ходи з ними!

- Ти про що? - От, знову…

- Я про своїх друзяк, яких кожен день бачу поряд з тобою! 

- А що такого? Я незаміжня, вони теж наче не одружені! Здається просто спілкуватися не заборонено законом?! - Вона зухвало поглянула прямісінько мені в очі. 

- Я їх добре знаю, Аліно! Вони не такі “прості”, як здаються! Навіть можу “просвітити”, що їм треба від тебе! 

- З Вашої четвірки лише ти суцільна благородність і цнотливість? А інших членів Вашого бойсбенду слід уникати, бо ще ненароком навчать “поганого”!? 

- Бачу ти не проти? - Мої вилиці напружилися. 

- А я маю звітувати? - Випалила вона.

     Яка сміливість, чи то нахабність, враховуючи те, що зараз вона притиснута до вхідних дверей, а мої руки по обидва боки. 

- Пам’ятаєш? Я обіцяв твоїй сестрі пригледіти за тобою! Доречі! Не хочеш пояснити, що то було? 

     Її симпатичне личко почало червоніти. 

- Що ти хочеш почути Арте? - Запитала вона з сумом у голосі. - Добре, я та, яка втекла з дому після зради нареченого перед весіллям. Так, я вигадала собі хлопця, щоб вдати наче в мене все добре, лише для того, щоб близька мені людина не переймалася за мене. Цього достатньо? За своїх друзів ти попередив, я можу бути вільною?

- Тим паче після всього, що ти пережила не слід вестися на їх залицяння. Принаймні доки не впевнишся в їх щирості! 

     Вона помітно напружилася й спробувала відвернутися, щоб не дивитися мені в очі.

- Послухай, я ніяким чином не натякаю, що ти не варта уваги, просто не впевнений, що вони не роблять це…

- Щоб дошкулити тобі? - Здогадалася вона й закінчила за мене, знову поглянувши на мене.

- Щось типу того! Занадто дивно якось виглядають їх одночасні спроби!

- Навіщо це їм, Арте? - Аліна трішки нахилила голову вліво, спостерігаючи за моєю реакцією, її брівки зійшлися на переніссі. - Хіба для того, щоб дошкулити, між чоловіком та жінкою не має бути бодай хоча б щось? 

     Перевів погляд на її спокусливі губи, прибираючи пасмо волосся, яке впало на її лоб.

- Хочеш перевірити що все ж таки між нами? - Запитав нахилившись ближче до її вушка.

    В цей час в моїй кишені ожив стільниковий телефон й гучно заграла знайома мелодія.  Дістав мобільник й поглянув на екран - Катя тренування. Тільки її не вистачає… 

- Я вже й так перевірила! Бери слухавку, не змушуй дівчину чекати! Буду вдячна, якщо відійдеш! Втомилася, хочу додому!

    Від виклику відбився. Навіщо відповідати, якщо мета вже змінилася, як і ціль теж, з появою норовливої сусідки. 

- На добраніч, Аліно! - Відходжу від її дверей. 

     Неочікувала такого. Озирається. 

     От чого точно не збираюся робити, це тиснути на неї. 

- Бувай! - Тихо відповіла, натиснула на ручку й зачинила за собою двері.