Читати книгу - "Rework"

Перший поріз гоїться без шрамів

Тієї ж миті, як щось пішло не так, природною реакцією керівника є прописати правила поведінки в інструкції. «Хтось ходить в офіс у шортах?! Треба запровадити дрес-код!» Та ні, не треба. Досить сказати Джону, щоб більше не вдягав шорти в офіс.

Внутрішні правила – це наче шрами організацій. Свого роду систематизовані перебільшені реакції на події, що навряд чи стануться вдруге. Вони є колективним покаранням за індивідуальні вчинки.

Саме так народжується бюрократичний підхід. При цьому ніхто не прагне насаджувати його. Він підкрадається повільно. Усе відбувається поступово: одна інструкція – один шрам.

Перший поріз гоїться без шрамів, тож не треба їх створювати на тілі організації штучно. Не створюйте внутрішнє правило тільки через те, що одна людина одного разу щось зробила неправильно. Такі інструкції доречні лише для ситуацій, які повторюються знову й знову.

Будьте собою

Навіщо люди, які мають бізнес, так намагаються справити враження солідної публіки? Навіщо всі ці статусні ознаки: канцелярська мова, формальні заяви, штучна дружелюбність, юридичний жаргон тощо? Читаєш, що вони пишуть, – і здається, що це написав робот. Такі компанії звертаються наче на вашу адресу, але аж ніяк не до вас персонально.

Ця імітація професіоналізму є попросту смішною. Усі ми це знаємо. Й однаково маленькі компанії намагаються наслідувати цей стиль. Вони думають, що якщо надуватимуть щоки, то здаватимуться більш значними й більш «професійними». Та насправді вони виглядають сміховинно. До того ж вони жертвують однією з найбільших переваг маленької компанії – можливістю спілкуватися з публікою просто й безпосередньо, не пропускаючи кожне мовлене слово крізь фільтри юридичного відділу та піар-служби.

Немає нічого поганого в тому, аби поводитися відповідно до своєї вагової категорії. Уміння чесно говорити про себе – теж непроста наука. Перше враження про вас люди складають за тим, що і як ви кажете, – тож навіщо починати з брехні? Не бійтеся бути собою.

І це стосується стилю мови, що його ви використовуєте всюди – коли листуєтеся електронною поштою, оформлюєте упаковку, постите у своєму блогу, даєте інтерв’ю, проводите презентацію тощо. Розмовляйте з клієнтами так само, як спілкуєтеся з друзями. Пояснюйте речі так, наче ви сидите поруч із ними. Уникайте незрозумілих слів, професійного і корпоративного жаргону. Не намагайтеся справити враження, втуляючи без потреби всілякі розумні слівця, натомість використовуйте нормальні зрозумілі слова. Не говоріть про «монетизацію» або «транспарентність» – говоріть про заробляння грошей і відкритість. Не вживайте сім слів там, де досить чотирьох.

І не змушуйте своїх працівників закінчувати листи юридичною заковикою на кшталт: «Це e-mail-повідомлення призначено винятково для використання призначеним одержувачем (одержувачами) і може містити конфіденційну інформацію та дані, що не підлягають розголошенню». Це все одно що написати: «Ми вам не довіряємо й готові довести це в суді». Успіхів вам у спробі привернути до себе симпатиків у такий екзотичний спосіб!

Пишіть, аби ваш текст прочитали, а не аби щось написати. Кожного разу, написавши текст, прочитайте його вголос. Чи звучить він так, як звучав би в живому спілкуванні? Якщо ні – подумайте, як наблизити його до розмовного стилю.

Хто сказав, що слід завжди писати ділові листи в офіційному стилі? Хто сказав, що, беручись до писання, ви маєте зачиняти на ключ свою індивідуальність? Забудьте про правила. Спілкуйтеся!

Коли ви пишете, не думайте про всіх тих людей, які можуть прочитати ваш текст. Думайте про конкретну людину й пишіть для неї. Якщо ви звертатиметеся до натовпу, текст буде незграбним і сповненим загальників. Маючи на думці конкретного адресата, ви суттєво збільшуєте свій шанс досягти мети.

Заборонені слова

Є декілька слів і фраз, що їх ніколи не варто вживати в бізнесі. Ні, мова не про ненормативну лексику. Це такі слова, як обов’язково, мусиш, не можу, це легко, усього лиш, єдиний, швидко. Вони, наче червона ганчірка перед очима бика, провокують ворожість і перекривають шлях для здорового спілкування. Уживання цих слів і фраз руйнує повноцінне обговорення і спричиняє затримки у виконанні проектів.

Використовуючи їх, ви створюєте чорно-білу ситуацію. Але реальність не буває чорно-білою, вона сповнена безлічі інших кольорів та їхніх відтінків. Коли ви звертаєтесь до людей цими словами, вони засмучуються або ображаються, і починаються проблеми. Таким чином ви вносите напругу та конфлікт у визначально безневинну ситуацію.

Що ж не так із цими словами? Спробуймо проаналізувати.

Обов’язково. Насправді не так і багато справ є обов’язковими. Замість казати «обов’язково», ви можете вжити такі фрази, як-от: «Можливо, варто було б», або «Що ви про це думаєте?», або «Як це звучить?», або «Як ви гадаєте, ми це подужаємо зробити?»

Не можу. Коли ви кажете «не можу», ви, швидше за все, можете. Часом навіть вживають «не можу» з протилежним значенням в одному контексті. «Наразі ми не можемо запустити цей продукт, бо він ще не готовий». І тут же: «Ми не можемо більше витрачати на це час, бо нам треба запускати продукт». Ці два твердження не можуть бути правдиві водночас. Чи – зачекайте хвильку – таки можуть?

Це легко. Зазвичай так кажуть про роботу, що її має зробити хтось інший. «Ти ж легко із цим впораєшся, правда?» Але завважте, що про свої власні завдання люди зовсім не схильні говорити як про «легкі». Самі вони для початку сказали б: «Дозволь мені спершу оцінити завдання», а от до інших вважають за прийнятне звертатися із вказівкою: «Виконай це завдання, воно легке».

Ці слова і фрази часто виринають і під час дискусій (також зверніть увагу на їхніх близьких родичів: «усі», «жодний», «завжди» й «ніколи»). Вони ускладнюють пошук рішення, бо заганяють учасників обговорення в кут, змушуючи робити вибір між двома протилежними позиціями. Поле для компромісу звужується. Люди стикаються лобами, розпалюються конфлікти.

Особливо небезпечними ці слова стають, коли їх вживають разом: «Нам обов’язково треба додати цю функцію. Ми не можемо без неї запускати продукт. Це всього лиш одна маленька дрібничка, тому впровадити її буде легко. Ви мусите швидко впоратися із завданням». Один невеликий абзац, а скільки зверхності! Це рецепт катастрофи.

«Якнайшвидше» – це отрута

Припиніть вживати слово «якнайшвидше». Це й так зрозуміло. Люди й самі хочуть зробити справу так швидко, як це можливо.

Якщо ви додаєте ярлик «якнайшвидше» до кожного свого