Читати книгу - "Молодий місяць"

Обидва хлопці різко зупинилися, побачивши мене. Худий збентежено дивився то на мене, то на Джейкоба, а товстенький одразу зупинив свій погляд на мені, і на його обличчі з’явилася широка посмішка.

— Привіт, хлопці, — не дуже радісно сказав Джейкоб.

— Привіт, Джейку, — сказав низенький, не відводячи погляду від мене. Я змушена була усміхнутись у відповідь, його посмішка була така пустотлива. В результаті він навіть підморгнув мені.

— Привіт усім.

— Квіле, Ембрі — це моя приятелька Белла.

Квіл та Ембрі — я досі не знала, хто з них хто, — обмінялися багатозначними поглядами.

— Ти дочка Чарлі, правильно? — запитав низенький, простягнувши мені руку.

— Правильно, — підтвердила я, потиснувши її. Його потиск був дужим, немов він хотів випробувати силу своїх біцепсів на моїй руці.

— Я — Квіл Атеара, — сказав він поважно, досі не відпускаючи моєї руки.

— Приємно познайомитися з тобою, Квіле.

— Привіт, Белло. Я — Ембрі, Ембрі Колл — ти, мабуть, уже й сама здогадалася.

Ембрі сором’язливо усміхнувся й помахав мені рукою, яку одразу ж заховав у кишеню джинсів. Я кивнула.

— Приємно познайомитися.

— То що ви тут робите? — запитав Квіл, досі дивлячись на мене.

— Ми з Беллою збираємося відремонтувати ці моцики, — пояснив Джейкоб байдужим тоном.

Але виявилося, що слово «моцики» має магічну силу. Обидва хлопці навипередки кинулися розпитувати Джейкоба про ремонт мотоциклів та засипали його різними технічними питаннями. Багато з термінів були мені не відомі, і я вирішила: щоб зрозуміти хлопців, мені не вистачає всього-на-всього однієї маленької Y-хромосоми.

Вони досі з запалом обговорювали частини та деталі, коли я вирішила, що саме час повертатися додому, перш ніж сюди навідається Чарлі. Я зітхнула і непомітно вислизнула з «реббіта».

Джейкоб подивився на мене, немов вибачаючись.

— Тобі з нами нудно, чи не так?

— Зовсім ні, — це була чистісінька правда. Я навіть розважалася — і це було дуже дивно. — Просто я повинна приготувати обід для Чарлі.

— А… гаразд. Я розберу їх сьогодні й підрахую, у що нам виллється ремонт цих мотоциклів. Коли ти хочеш знову попрацювати над ними?

— Може, завтра?

Неділі стали найгіршими для мене днями тижня. Роботу по дому не можна було розтягнути на цілий день.

Квіл штовхнув Ембрі ліктем, і вони обмінялися багатозначними посмішками.

— Це було б чудово!

— Якщо ти складеш список, ми зможемо поїхати в крамницю по деталі, — запропонувала я.

Джейкоб насупився.

— Все-таки я б не хотів, щоб ти платила за все… Я похитала головою.

— Не хочу навіть слухати. Я фінансую це підприємство. Єдине, що вимагається від тебе, це зусилля і майстерність.

Ембрі закотив очі й глянув на Квіла.

— Мені здається, що це неправильно, — Джейкоб похитав головою.

— Джейку, тільки уяви собі, якби я відвезла їх до автослюсаря, скільки б він із мене здер? — сказала я.

Він усміхнувся.

— Гаразд, домовилися.

— Не забудь, що ти ще маєш навчити мене їздити, — додала я. Квіл широко усміхнувся і прошипів Ембрі щось, чого я не почула. Джейкоб одразу ж дав Квілу добрячого запотиличника.

— Досить, вимітайтеся звідси, — пробурчав він.

— Ні, мені й справді час іти, — запротестувала я, рушивши до дверей. — До завтра, Джейкобе.

Тільки-но я вийшла, почувся дружний хор Квіла та Ембрі:

— Ого-о-о!

Далі долинули звуки бійки, які чергувалися з вигуками «Ой!» та «Гей!».

— Якщо хтось із вас бодай ступить на мою землю завтра… — погрожував Джейкоб. Його голос затих, коли я зникла за деревами.

Я тихо засміялася. Від здивування мої очі стали круглими. Я сміялася — сміялася по-справжньому, і ніхто цього не бачив. Я почувалася так безтурботно, що знову зареготала, я хотіла, щоб це відчуття тривало якнайдовше.

Я випередила Чарлі. Коли він приїхав додому, я саме витягала печену курку з духовки і клала її на таріль.

— Привіт, тату, — усміхнулася я.

Моя поведінка заскочила його зненацька, але він узяв себе в руки.

— Привіт, люба, — сказав він невпевнено. — Як провела час із Джейкобом?

Я почала накривати на стіл.

— Весело.

— Це добре, — він досі поводився обережно. — І що ви робили вдвох?

Тепер була моя черга поводитися обережно.

— Я сиділа в його гаражі й дивилася, як він працює. А ти знаєш, що він ремонтує «фольксваген»?

— Так, Біллі казав мені.

Розмова урвалася, оскільки Чарлі взявся до обіду, проте він досі уважно вивчав мене поглядом.

По обіді я перебувала у надзвичайному збудженні, й очевидячки саме через це вимила всю кухню двічі і з небаченою досі ретельністю взялася до свого домашнього завдання, поки Чарлі дивився хокейний матч у вітальні. Я сиділа, аж поки Чарлі не сказав, що уже пізно. Коли я не відповіла, він підвівся, потягнувся і поплентався нагору, вимкнувши по собі світло. Хоч як мені того не хотілося, та я мусила зробити те саме.

Піднявшись сходами до своєї кімнати, я збагнула, що незвичне відчуття піднесення кудись зникає, а на зміну йому приходить приглушений страх, адже наближається ще одна ніч, і мені доведеться пережити ще один кошмар.

Мене більше не огортало заціпеніння, не захищало своїм коконом, немов міцним панциром, тож, без сумніву, ця ніч буде ще страшнішою за попередню. Я лягла в ліжко і скрутилася калачиком, приготувавшись до найгіршого. Щосили заплющила очі… І наступне, що я відчула, — це те, що прийшов ранок.

Я здивовано дивилася на блідо-сіре світло, яке проникало в кімнату крізь вікно. Вперше за останні чотири місяці мені нічого не наснилося. Жодного сну, жодного крику. Важко сказати, які почуття взяли наді мною гору — полегшення чи шок.

Кілька хвилин я пролежала в ліжку, чекаючи, що мене поглине темрява. Щось повинно статися. Прийде біль або знову заціпеніння. Я чекала, але нічого не відбувалося. Вперше за довгий час я відчула, що виспалася по-справжньому. Та я досі не могла в це повірити. Я трималася на тонкому вістрі ножа і в будь-який момент могла впасти. Оглянувши свою кімнату, я побачила, що вона занадто охайна, наче тут ніхто й не жив.

Одягнувшись, я спробувала викинути з голови такі думки й зосередитися на тому, що сьогодні я знову повинна побачитися з Джейкобом. Ця думка освіжила мене й майже змусила відчути якусь… надію. Може, все буде так само, як учора, і я поводитимуся, як нормальна людина. Може, я не нагадуватиму собі постійно, що слід